¬≤ƒ ј¬“ќ–ј: « ¬≤ƒ—“јЌ≤ „¬≈–“≤ —“ќЋ≤““я

[ѕередмова до публ≥кац≥њ в журнал≥ "¬≥тчизна" (єє 5 Ч 8. 1990 р.)]

ѕрац¤ "≤нтернац≥онал≥зм чи русиф≥кац≥¤ ?" була написана у вересн≥ Ч грудн≥ 1965 року. Ѕезпосередн≥м поштовхом до њњ написанн¤ стали драматичн≥ пол≥тичн≥ под≥њ, про ¤к≥ ¤ скажу нижче. јле задум визр≥вав ран≥ше, його диктувало саме житт¤. ћушу нагадати читачам молодших покол≥нь про в≥дпов≥дн≥ сусп≥льн≥ обставини. Ќаприк≥нц≥ 50-х та на початку 60-х рок≥в в ”крањн≥ в≥дбувалос¤ пом≥тне нац≥онально-культурне п≥днесенн¤. ћогутн≥й ≥мпульс йому дав процес оновленн¤ нашого сусп≥льства, започаткований р≥шенн¤ми XX зТњзду парт≥њ (1956 р≥к).

Ќе покладаючись на результативн≥сть пропагандистськоњ кампан≥њ, кер≥вництво, Ч очевидно, п≥д тиском центральних орган≥в, Ч вдалос¤ до репресивних акц≥й. ¬ к≥нц≥ серпн¤ та на початку вересн¤ 1965 року в  иЇв≥, Ћьвов≥, ≤вано-‘ранк≥вську, Ћуцьку, “ернопол≥ було заарештовано к≥льканадц¤теро активних представник≥в украњнськоњ творчоњ молод≥, серед ¤ких були дуже попул¤рний тод≥ л≥тературний критик ≤ван —в≥тличний, мистецтвознавець Ѕогдан √оринь, його старший брат науковець ћихайло √оринь, талановитий художник ќпанас «аливаха, л≥тературознавець ћихайло  ос≥в, парт≥йний прац≥вник ≥ л≥тератор ћихайло ќсадчий та ≥нш≥. ÷е робилос¤ за умов ц≥лковитоњ в≥дсутност≥ будь-¤коњ гласност≥, а водночас ц≥леспр¤мовано нагн≥талис¤ чутки про антирад¤нську нац≥онал≥стичну д≥¤льн≥сть заарештованих, про ¤кесь н≥бито антирад¤нське п≥дп≥лл¤ тощо.

ѕротестуючи проти арешт≥в, ¤ виступив у к≥нотеатр≥ "”крањна" п≥д час премТЇри ф≥льму —ерг≥¤ ѕараджанова "“≥н≥ забутих предк≥в", а п≥зн≥ше звернувс¤ з листом до тод≥шнього першого секретар¤ ÷   ѕ” ѕ. ё. Ўелеста ≥ √олови –ади ћ≥н≥стр≥в ”крањнськоњ –—– ¬. ¬. ўербицького з листом, у ¤кому говорив про те, що невинних, по сут≥, людей репресували не за ¤к≥сь "злочини", а за чесну думку, правдиве слово, вбол≥ванн¤ за долю ”крањни, обстоюванн¤ нац≥ональних ≥нтерес≥в украњнського народу.

ќднак ¤ в≥дчував, що в ц≥й ситуац≥њ обмежитис¤ листом протесту надто мало. “им б≥льше, що начальство ¤кщо й реагувало на так≥ листи, то х≥ба новими репрес≥¤ми. ¬иникала обТЇктивна потреба узагальнити всю цю проблематику, спробувати проанал≥зувати ≥сторичну, нац≥онально-пол≥тичну ситуац≥ю загалом, викласти позиц≥ю тих, кого тривожило становище ”крањни, схарактеризувати ¤вища, ¤к≥ цю тривогу викликали, побачити, що за ними криЇтьс¤, Ч а водночас що, ¤ка пол≥тика стоњть за репресивними акц≥¤ми влади. ќдне слово, треба було спробувати проанал≥зувати становище ”крањни ≥ водночас спробувати в≥дпов≥сти на запитанн¤: проти чого ми протестуЇмо ≥ чого ми хочемо?

ѕотреба в цьому назр≥ла ≥ набирала сусп≥льноњ гостроти. я ж не в≥дчував себе (н≥ тод≥, н≥ п≥зн≥ше) достатньо п≥дготовленим науково ≥ пол≥тично, щоб уз¤тис¤ за цю справу. —под≥вавс¤, що це зробить хтось ≥нший, б≥льш об≥знаний ≥ краще озброЇний методолог≥Їю соц≥олог≥чного анал≥зу, прийомами статистичних розрахунк≥в тощо (адже тривога, невдоволенн¤ тод≥шньою нац≥ональною пол≥тикою, настроњ протесту ви¤вл¤лис¤ ≥ серед науковоњ та л≥тературноњ громадськост≥). ќднак час минав, а цей "хтось ≥нший" не зТ¤вл¤вс¤. ƒовелос¤ братис¤ за перо дилетантов≥ в пол≥тиц≥ й соц≥олог≥њ. јрешти ж дали те емоц≥йне збуренн¤, ¤кого дал≥ несила було стримувати.

ƒесь у цей час ¤, роздумуючи над тим, що д≥Їтьс¤ ≥ де шукати вих≥д (адже серед сусп≥льност≥, особливо молод≥, апробовувалис¤ й дебатувалис¤ тод≥ р≥зн≥ погл¤ди, р≥зн≥ верс≥њ та контраверс≥њ, хоч ≥ меншою м≥рою, ¤к тепер), зробив дл¤ себе "в≥дкритт¤". я натрапив на стенограми парт≥йних зТњзд≥в лен≥нських час≥в (не випадково, звичайно, а в пошуках в≥дпов≥дних джерел), жад≥бно перечитав њх та ≥нш≥ матер≥али 20-х рок≥в на теми нац≥ональноњ пол≥тики. (ѕарадокс, але ми тод≥ того не знали, нав≥ть незабороненого не знали, наст≥льки воно було "списане в арх≥в", ледве чи не викинуте "на см≥тник ≥стор≥њ"; все наше "соц≥ал≥стичне" сусп≥льство геть забуло про те, що закладалос¤ колись у фундамент його ≥деолог≥њ та нац≥ональноњ пол≥тики: може, щоб уникнути гризот сумл≥нн¤, забуло? Ч та й нин≥ ми те не дуже знаЇмо). ѕрочитане ≥ взнане справило на мене глибоке враженн¤. я побачив, що нац≥ональна пол≥тика час≥в —тал≥на Ч ’рущова Ч ЅрежнЇва не т≥льки далеко в≥д≥йшла в≥д того, що запов≥дав Ћен≥н в останн≥ роки житт¤, а й Ї пр¤мим запереченн¤м цих лен≥нських запов≥т≥в та парт≥йноњ л≥н≥њ початку й середини 20-х рок≥в. ћен≥ здалос¤, що ¤ знайшов розгадку: причини наших б≥д Ч у ц≥й великодержавницько-шов≥н≥стичн≥й рев≥з≥њ лен≥нськоњ нац≥ональноњ пол≥тики, а над≥¤ на пор¤тунок Ч у поверненн≥ до нењ.

ќсь п≥д цим глибоким враженн¤м, п≥д цим пан≥вним настроЇм, з цих позиц≥й ¤ ≥ писав свою працю, долучаючи, звичайно, ширший матер≥ал з л≥тературноњ, ф≥лософськоњ, ≥сторичноњ спадщини, а головне Ч матер≥ал самого житт¤.

Ѕезпосередн≥м моњм завданн¤м було спробувати переконати тод≥шнЇ кер≥вництво ”–—– ≥ —–—– (власне, насамперед —–—–, оск≥льки вс≥м було зрозум≥ло, що там, у ћоскв≥, все вир≥шуЇтьс¤, Ч тому прац¤ була зразу ж над≥слана в рос≥йському переклад≥ ≥ до ћоскви) у згубност≥ тод≥шньоњ нац≥ональноњ пол≥тики, показати, що воно по-фарисейському кл¤нетьс¤ ≥менем Ћен≥на, а насправд≥ проводить антилен≥нську пол≥тику Ч конкретно щодо ”крањни, пол≥тику тотального придушенн¤ нац≥онально-культурних ≥нтерес≥в украњнського народу, ущемленн¤ його в соц≥ально-економ≥чн≥й, пол≥тичн≥й, культурн≥й, мовн≥й, демограф≥чн≥й та ≥нших сферах. ÷е був м≥й перший адресат. јле водночас мен≥ здавалос¤ великою б≥дою ≥ великою небезпекою те, що значна частина рос≥йського та русиф≥кованого населенн¤ в ”крањн≥, зокрема з числа ≥нтел≥генц≥њ, не задумуЇтьс¤ над нац≥ональними проблемами, байдуже, а то й недоброзичливо ставитьс¤ до вимог справедливост≥ в нац≥ональн≥й справ≥. “ут ¤ вбачав одне з джерел небезпеки ≥ один ≥з резерв≥в русиф≥каторськоњ енерг≥њ системи. ћен≥ хот≥лос¤ переконати таких людей у тому, що вони помил¤ютьс¤, вважаючи нац≥ональн≥ проблеми не вартими њхньоњ уваги, а коли пасивно чи активно спри¤ють русиф≥кац≥њ, то стають в≥льними чи нев≥льними сп≥вучасниками злочину проти украњнського народу. я намагавс¤ апелювати до њхнього сумл≥нн¤, почутт¤ справедливост≥ та й просто тверезого пол≥тичного глузду. ÷е був другий адресат, ¤кого ¤ соб≥ у¤вив.

Ќарешт≥, мав перед очима ≥ третього адресата. ÷е т≥, хто хот≥в зрозум≥ти, що д≥Їтьс¤ з ”крањною, хто хот≥в щось зробити дл¤ нењ, кому бол≥ла й не давала спокою њњ дол¤. Ќе називаю њх однодумц¤ми, бо думалос¤ по-р≥зному (¤к ≥ сьогодн≥), але б≥ль був на вс≥х один, сп≥льний, в≥н Їднав ≥ людей, часом далеких ≥ дуже далеких св≥тогл¤дом. ћен≥ здавалос¤, що в≥дродженн¤ ”крањни можна найпевн≥ше дос¤гти на шл¤хах в≥дновленн¤ лен≥нськоњ нац≥ональноњ пол≥тики ≥ що саме навколо такого розум≥нн¤ нашоњ ≥сторичноњ перспективи можуть консол≥дуватис¤ найширш≥ верстви украњнськоњ сусп≥льност≥.

ќц¤ потр≥йна заадресован≥сть прац≥ в≥дбилас¤ не лише на њњ стил≥стиц≥, а й призвела до де¤ких внутр≥шн≥х суперечностей ≥ в тональност≥, ≥ в характер≥ аргументац≥њ.

—ьогодн≥ ¤ м≥г би й ще немало чого "закинути" прац≥, написан≥й чверть в≥ку тому, бачу њњ слабк≥ м≥сц¤ ≥ вади, сьогодн≥ про дещо написав би ≥накше, збагатив би аріументац≥ю, не такоњ ваги надавав би цитуванню канон≥чних документ≥в (хоч тод≥ то було необх≥дно, тод≥ то був найпереконлив≥ший ≥ найдошкульн≥ший дл¤ начальства аріумент!) ≥ т. д., Ч але про все це ¤ хочу сказати в п≥сл¤мов≥ (на ¤ку залишаю за собою право): коли читач сам ознайомитьс¤ з моЇю працею ≥ ¤ зможу "обм≥н¤тис¤ думками" з ним уже на п≥дстав≥ знайомого йому тексту. “од≥ ж розпов≥м ≥ про подальшу долю прац≥ та перипет≥њ навколо нењ, коротко викладу своњ нин≥шн≥ погл¤ди на в≥дпов≥дн≥ реч≥.

“ут лише скажу, що ¤ н≥коли не розгл¤дав свою працю ¤к консп≥ративну, не кривс¤ з нею, в≥д самого початку бачив њњ ¤к призначену не лише дл¤ оф≥ц≥йного адресата, а й дл¤ ширшоњ громадськост≥, Ч тому не заперечував проти њњ поширенн¤ самвидавом. ≤ гадки не мав, що згодом њњ оголос¤ть Ч задн≥м числом! Ч "антирад¤нською": адже ¤ керувавс¤ т≥льки бажанн¤м добра своњм земл¤кам ≥ сп≥вв≥тчизникам, усьому нашому сусп≥льству. јле, ¤к ви¤вилос¤, саме тут ≥ крилас¤ небезпека, саме це ≥ вважалос¤ тод≥ непрощенним гр≥хом: адже ≥нтереси правл¤чоњ верх≥вки, ¤ка власну вигоду ототожнила цин≥чно ≥з суттю "реального соц≥ал≥зму", стали глибоко суперечити ≥нтересам народу. ќтож п≥д наступну хвилю репрес≥й, вже набагато масов≥ших (1972 р≥к), прац¤ "≤нтернац≥онал≥зм чи русиф≥кац≥¤?" висувалас¤ ¤к пол≥тичне ("крим≥нальне" Ч "державний злочин") звинуваченн¤ не лише проти њњ автора, а й проти тих, хто њњ "розповсюджував" або й просто читав. Ѕагато таких людей постраждало в т≥ роки, ≥ ¤ в≥дчуваю свою нев≥льну, але велику провину перед ними. Ќе кажу вже про те, що й правоохоронним органам (¤к≥ тод≥ в под≥бних ситуац≥¤х були швидше правопорушними органами!) сл≥д би попросити пробаченн¤ в цих людей ≥ зн¤ти з них давн≥ безглузд≥ звинуваченн¤.

ѕочинаючи з 1968 року, прац¤ "≤нтернац≥онал≥зм чи русиф≥кац≥¤?" виходила Ч без мого дозволу й в≥дома Ч за кордоном окремими виданн¤ми украњнською, рос≥йською, англ≥йською, французькою, ≥тал≥йською (у видавництв≥ ≤тал≥йськоњ компарт≥њ), китайською мовами. ѕроте, Ч не з вини видавц≥в, а тому, що до них потрапл¤ли спотворен≥ численними передруками машинописн≥ коп≥њ, Ч у цих виданн¤х чимало др≥бних, але прикрих дл¤ автора помилок, неправильних прочитань тощо. ÷¤ публ≥кац≥¤ у журнал≥ "¬≥тчизна" буде першою авторською публ≥кац≥Їю.

ќск≥льки рукопис безсл≥дно зник, ¤ користувавс¤ одн≥Їю з машинописних коп≥й, ¤к≥ збереглис¤ в≥д того часу. ѕрац¤ публ≥куЇтьс¤ повн≥стю ≥ без будь-¤ких зм≥н, за вин¤тком суто правописних. “≥льки цитати з ћаркса, ≈нгельса ≥ Ћен≥на ¤ подав, ¤к у нас узвичаЇно, за останн≥ми виданн¤ми њхн≥х твор≥в (наче порушенн¤ хронолог≥њ: цих видань не було в час написанн¤ прац≥, Ч але ж друкуЇмо ми њњ сьогодн≥!). ÷итати з рос≥йських автор≥в та рос≥йськомовних ≥сторичних документ≥в ¤ залишив тод≥ ≥ залишаю тепер без перекладу украњнською, в ориг≥нал≥: задл¤ автентичност≥ ≥ щоб уникнути можливих похибок чи звинувачень у неточност≥ перекладу.

ќце попередн≥ по¤сненн¤, а про решту, ¤к ¤ вже застер≥гс¤, в п≥сл¤мов≥.

≤ван ƒзюба

13 с≥чн¤ 1990 року, м.  ињв