II. ¬ј∆Ћ»¬≤—“№ ≤ MIC÷E Ќј÷≤ќЌјЋ№Ќќ√ќ ѕ»“јЌЌя

” дискус≥њ на X зТњзд≥ парт≥њ один з делегат≥в за¤вив: "—ейчас, товарищи, когда мысль направлена по другому пути, когда мы думаем больше о топливе, о продовольствии, о политике по отношению к кресть¤нству, сейчас как-то нет большой охоты выступать по такому вопросу, как вопрос национальный". ¹⁸

¹⁸ "X съезд – ѕ(б)...". с. 201.

÷е була дуже характерна за¤ва. јналог≥чних немало робилос¤ ≥ на VIII, ≥ на X зТњздах парт≥њ, причому не т≥льки з боку опозиц≥онер≥в типу «≥новТЇва, ѕТ¤такова,  аменЇва, Ѕухар≥на та ≥н., ¤к≥ до лен≥нськоњ за¤ви з приводу "автоном≥зац≥њ", що була своЇр≥дним ультиматумом великодержавникам ≥ шов≥н≥стам, сто¤ли, по сут≥, на позиц≥¤х нац≥онального л≥кв≥даторства. “≥льки п≥сл¤ ц≥лого р¤ду вкрай гострих виступ≥в Ћен≥на, де в≥н показав усю шк≥длив≥сть "парт≥йного" нац≥онального н≥г≥л≥зму дл¤ справи соц≥ал≥стичного буд≥вництва, показав його шов≥н≥стично-колон≥заторське кор≥нн¤, Ч т≥льки тод≥ нац≥онал-л≥кв≥датори й великодержавники Ч одн≥ щиро, ≥нш≥ вдавано до слушного часу (≥ цей час пот≥м настав-таки) Ч склали зброю. XII зТњзд парт≥њ у 1923 роц≥ пройшов уже п≥д знаком величезноњ лен≥нськоњ уваги до нац≥онально-державного й нац≥онально-культурного буд≥вництва в республ≥ках, п≥д знаком активноњ лен≥нськоњ боротьби проти шов≥н≥стично-колон≥заторськоњ ≥нерц≥њ. Ќав≥ть т≥, хто на VIII ≥ X зТњздах посм≥ювалис¤ з самоњ постановки нац≥онального питанн¤, тепер заговорили про розвиток соц≥ал≥стичних нац≥й, про небезпеку великодержавницькоњ н≥вел¤ц≥њ.

√либоке ≥ р≥зностороннЇ розум≥нн¤ Ћен≥ним нац≥ональних справ, його дивовижна "≥нтуњц≥¤" в нац≥ональному момент≥ Ч це не останнЇ, ўо суто по-людському зближувало його з ћарксом та ≈нгельсом не лише в теор≥њ, але й ¤к тип пол≥тика, тип громад¤нина. ≤снуЇ поширена думка, н≥бито нац≥ональне питанн¤ пос≥даЇ в автентичному марксизм≥ третьор¤дне м≥сце. Ќа це, власне, спиралис¤ ≥ спираютьс¤ нац≥оналл≥кв≥датори. јле насправд≥ це зовс≥м не так. ћаркс ≥ ≈нгельс не раз висм≥ювали тих, хто оголошував нац≥њ та нац≥ональн≥ проблеми "пережитком", "забобоном", чимось "реакц≥йним". «вичайно, в " ап≥тал≥", в теор≥њ ћаркса взагал≥ мало що знайдемо про нац≥ональне питанн¤. јле ж це була теор≥¤ класовоњ боротьби пролетар≥ату, а не теор≥¤ нац≥й.  оли ж ц¤ теор≥¤ класовоњ боротьби переростала в ≥сторичну практику, ставала стратег≥Їю ≥ тактикою, тод≥ в усьому колосальному ≥сторичному обс¤з≥, в напружен≥й динам≥ц≥ пол≥тичноњ боротьби поставала неск≥нченна панорама нац≥онального житт¤ народ≥в. “им-то в "конкретн≥ших" пол≥тичних прац¤х, а особливо в листуванн≥ ћаркса й ≈нгельса знайдемо буквально величезне багатство ≥дей про нац≥ональн≥ в≥дносини ≥ нац≥ональн≥ завданн¤ пролетарських парт≥й. "...¬≥д ≥гноруванн¤ нац≥ональних рух≥в його (ћаркса. Ч ≤. ƒз.) теор≥¤ далека, ¤к небо в≥д земл≥". ¹⁹

“ут доречно згадати, що ≥ ћаркс, ≥ ≈нгельс не раз гостро застер≥гали в≥д поверхового та одноб≥чного засвоЇнн¤ њхн≥х погл¤д≥в, в≥д зведенн¤ њх до "фраз про ≥сторичний матер≥ал≥зм, про первинн≥сть економ≥чних умов" тощо. ” лист≥ до  . Ўм≥дта ‘. ≈нгельс писав: "ћаркс говорив про французьких "марксист≥в" к≥нц¤ с≥мдес¤тих рок≥в: "я знаю т≥льки одно, що ¤ не марксист".²⁰ ј в лист≥ до …. Ѕлоха ≈нгельс визнавав:

"ћаркс ≥ ¤ почасти сам≥ винн≥ в тому, що молодь ≥нод≥ надаЇ б≥льшого значенн¤ економ≥чн≥й сторон≥, н≥ж це сл≥д робити. Ќам доводилос¤, заперечуючи нашим противникам, п≥дкреслювати головний принцип, ¤кий вони в≥дкидали, ≥ не завжди знаходивс¤ час, м≥сце ≤ можлив≥сть в≥ддавати належне ≥ншим моментам, що беруть участь у взаЇмод≥њ. јле ¤к т≥льки доходило до ¤кого-небудь ≥сторичного пер≥оду, тобто до практичного застосуванн¤, справа м≥н¤лас¤, ≤ тутужене могло бути н≥¤коњ помилки. Ќа жаль, частенько думають, що нову теор≥ю ц≥лком зрозум≥ли ≥ можуть њњ застосувати зараз же, ¤к т≥льки засвоЇно основн≥ положенн¤, та й то не завжди правильно. ≤це¤можу закинути багатьом з нових "марксист≥в": адже через це також виникала дивовижна плутанина... "²¹.

¹⁹ Ћен≥н ¬. 1. ѕовн. з≥бр. тв., г. 25. с. 286.

²⁰ Ћист ‘. ≈нгельса до  . Ўм≥дта в≥д 5 серпн¤ 1890 року.  . ћаркс ≥ ‘. ≈нгельс. “вори.  .. 1967. т. 37. с. 349.

²¹ “ам само. с. 374.

¬. ≤. Ћен≥н уз¤в марксизм не т≥льки ¤к р¤д основних положень, а й ¤к колосальне багатство людського духу й людського благородства, ¤к за його словами, спадкоЇмство всього кращого, що виробило людство за всю свою ≥стор≥ю. «в≥дси Ч його незр≥вн¤нна чутлив≥сть ≥ вразлив≥сть у нац≥ональних справах, зв≥дси його р≥дк≥сне почутт¤ нац≥ональноњ справедливост≥, без ¤кого не може бути справжнього пол≥тичного л≥дера ≥ ¤ке вражаЇ кожного, хто прочитав зам≥тки "ƒо питанн¤ про нац≥ональност≥...", вражаЇ тим б≥льше, що це почутт¤ сьогодн≥ великою м≥рою забуте ≥ зневажене...

¬. ≤. Ћен≥н глибоко в≥дчував свою величезну в≥дпов≥дальн≥сть у постановц≥ нац≥ональноњ справи в —оюз≥ —оц≥ал≥стичних –еспубл≥к. Ќаполегливо ≥ невтомно порушував в≥н питанн¤ про ”крањну, викликаючи цим численн≥ нар≥канн¤ "централ≥ст≥в", ¤к≥ за "доброю старою традиц≥Їю" вважали це питанн¤ австро-н≥мецькою вигадкою. "јвтора цих р¤дк≥в, Ч св≥дчив ¬. ≤. Ћен≥н, Ч де¤к≥ товариш≥ на останн≥х нарадах в украњнському питанн≥ обвинувачували в надм≥рному "випТ¤чуванн≥" нац≥онального питанн¤ на ”крањн≥" ²², Ч ≥ розТ¤снював, що за такими закидами стоњть ц≥лковите нерозум≥нн¤ ваги ≥ складност≥ цього питанн¤, нерозум≥нн¤ ≥нтерес≥в комун≥стичного сп≥вжитт¤ нац≥й, стоњть "зубодробительный" комплекс шов≥н≥ста-великодержавника.

"...≤гнорувати значенн¤ нац≥онального питанн¤ на ”крањн≥, Ч засв≥дчував в≥н, Ч чим дуже часто гр≥шать великороси (≥, мабуть, не набагато менш часто, н≥ж великороси, гр≥шать цим ...њ), Ч значить, робити глибоку ≥ небезпечну помилку". ²³

 оли —тал≥н запропонував ≥дею "автоном≥зац≥њ", тобто л≥кв≥дац≥њ державноњ суверенност≥ самост≥йних соц≥ал≥стичних республ≥к ≥ зведенн¤ њњ до автоном≥њ, ¬. ≤. Ћен≥н гостро заперечив це антинац≥ональне централ≥заторське л≥кв≥даторство, ≥ самий факт по¤ви, допущенн¤ такого л≥кв≥даторства прийн¤в ¤к свою особисту вину перед справою комун≥зму.

"я, здаЇтьс¤, дуже винен перед роб≥тниками –ос≥њ за те, що не втрутивс¤ досить енерг≥йно ≥ досить р≥зко в горезв≥сне питанн¤ про автоном≥зац≥ю, ¤ке оф≥ц≥ально називають, здаЇтьс¤, питанн¤м про —оюз –ад¤нських —оц≥ал≥стичних –еспубл≥к" ²⁴ .

²² Ћен≥н ¬. ≤. ѕовн. з≥бр. тв., т. 40, с. 18.

²³ “ам само.

²⁴ “ам само. т. 45. с. 339.

Ќе раз ≥ не два Ћен≥н говорив про надзвичайну вагу нац≥онального питанн¤ ≥ в план≥ внутр≥шньому ("кор≥нний ≥нтерес пролетарськоњ сол≥дарност≥"), ≥ в план≥ зовн≥шньому:

"Ѕуло 6 непростимим опортун≥змом, ¤кби ми напередодн≥... виступу —ходу ≥ на початку його пробудженн¤ п≥дривали св≥й авторитет серед нього хоча б найменшою груб≥стю ≥ несправедлив≥стю щодо наших власних ≥нородц≥в " ²⁵ .

“од≥шн≥ парт≥йн≥ д≥¤ч≥ добре бачили, ¤ких зусиль коштувала ¬. ≤. Ћен≥ну переор≥Їнтац≥¤ нац≥ональноњ пол≥тики парт≥њ в≥д формального ≥нтернац≥онал≥зму в напр¤мку практичного нац≥онального буд≥вництва й захист його в≥д великодержавницьких апетит≥в. “ому вони, пор¤д з глибокою вд¤чн≥стю Ћен≥ну, висловлювали й тривогу за дальшу долю ц≥Їњ пол≥тики: ¤к вона буде провадитис¤ без Ћен≥на.

≤ невипадково на XII зТњзд≥ – ѕ(б) видатний комун≥ст яковлев (багатор≥чний д≥¤ч ÷  ) говорив:

"«десь перечисл¤ли, что национальный вопрос обсуждалс¤ на VIII съезде, на X съезде и теперь на XII съезде... «абыли, что национальный вопрос обсуждалс¤ на декабрьской конференции в 1919 г., где тов. Ћенин выступал с речью по национальному вопросу. Ёта речь не попала даже в полное собрание его сочинений. Ёто потер¤нна¤ грамота, она тогда опубликована не была, боюсь, чтобы не было еще одной потер¤нной грамоты (√олоса: "ѕравильно"). ќбсуждали бы вы здесь, на съезде, национальный вопрос так, как он сейчас обсуждаетс¤, если бы не было писем тов. Ћенина? Ќет, ¤ думаю, что одной основной гарантией того, что здесь не будет новой потер¤нной грамоты, а будет р¤д практических шагов, ¤вл¤етс¤ самое широкое распространение в партии тех идей и мыслей, которые развиты в письмах Ћенина. ѕотому что это такие документы, которые каждого члена партии застав¤т задуматьс¤, как через его аппарат проникает подлый великодержавный русский шовинизм ". ²⁶

²⁵ Ћен≥н ¬. ≤. ѕовне з≥бр. тв.. т. 45. с. 345.

²⁶ "XII съезд – ѕ(б); стенографический отчет". ћосква. 1923, с. 546 Ч 547.

÷е саме п≥дкреслював ≥ делегат ћахарадзе:

"ћы все хорошо знаем, какое и чье это мучение, что значит вс¤ наша программа, кто вынес эту программу на своих плечах. Ётовсе товарищи хорошо знают, все знают, кто первый сказал о великорусском шовинизме и кто первый подн¤л именно против этого знам¤ борьбы. Ёто был тов. »льич. ¬ы все это хорошо знаете. “еперь ¤ вас спрашиваю: похоже ли то, что здесь провозглашаетс¤, на то, что говорил ¬ладимир »льич?.. я надеюсь, что насто¤щий съезд, среди которого сейчас здесь отсутствует ¬ладимир »льич, но который витает здесь среди нас, ¤ думаю, что съезд этот вынесет такое постановление и

примет такие меры, которые действительно обеспечили бы проведение в жизнь именно той программы, отцом и творцом которой он был" ²⁷.

≤ нав≥ть тод≥шн≥й голова –аднаркому ”–—– –аковський, ¤кого важко зап≥дозрити в "самост≥йництв≥" або в особливих украњнських симпат≥¤х (швидше навпаки, бо в≥н довгий час був близький до тих опозиц≥онер≥в, що т¤гли л≥н≥ю нац≥онального н≥г≥л≥зму), цього разу змушений був говорити так:

"≈сли по целому р¤ду причин нам приходитс¤ жалеть об отсутствии ¬ладимира »льича в нашей среде, то национальный вопрос ¤вл¤етс¤ одной из этих причин. Ќужны были его авторитет, егопонимание не только внутренней, но и международной обстановки, нужно было, чтобы он своим авторитетным словом громко ударил по нашей партии и показал ей, что она в национальном вопросе совершает фатальные ошибки. Ќужно откровенно сказать, что когда ¤ смотрю на спокойствие, с которым в особенности русска¤ часть нашей партии относитс¤ к спорам... ¤ тревожусь за судьбу нашей партии". ²⁸

²⁷ "XII съезд – Ѕ(б); стенографический отчет". ћосква, 1923,

с. 474 Ч 475.

²⁸ “ам само, с. 528 Ч 529.

ўо перемогло п≥зн≥ше в нац≥ональн≥й пол≥тиц≥: "мучение" ¬. ≤. Ћен≥на, чи "спокойствие" обивательськоњ частини, чи згодоване цим другим "ожесточение" стал≥нського гатунку? ÷е добре знаЇ кожен, хто хоч трохи памТ¤таЇ недавню ≥стор≥ю. јле й п≥сл¤ того, ¤к з натруджених рук —тал≥на випало його чудотворне "каленое железо", Ч ≥ п≥сл¤ цього лен≥нське "мучение" залишаЇтьс¤ забутим. Ќам ще далеко до нього. —кр≥зь ≥ всюди пануЇ дух св≥домого чи несв≥домого зневаженн¤ нац≥ональноњ справи й нерозум≥нн¤ нац≥онального питанн¤. ќстанн≥ дес¤тил≥тт¤ йому не прид≥л¤лос¤ майже н≥¤коњ уваги н≥ в прес≥, н≥ в л≥тератур≥, н≥ в ≥стор≥њ, н≥ в сусп≥льн≥й чи виховн≥й робот≥. ’≥ба що в галуз≥ л≥тературознавства й мистецтва ще дотл≥вали ¤к≥сь жалюг≥дн≥ схоластичн≥ балачки про "нац≥ональну форму"...

јле п≥д ц≥Їю зовн≥шньою корою байдужост≥ й ≥гнорац≥њ тим потужн≥ше розгор¤вс¤ внутр≥шн≥й процес русиф≥кац≥њ й асим≥л¤ц≥њ.

1923 року XII зТњзд – ѕ(б) ухвалив, ≥ це було п≥дтверджено пот≥м р¤дом ≥нших зТњзд≥в: парт≥¤ не може бути нейтральною у справах нац≥онального розвитку. ѓњ найперший обовТ¤зок Ч п≥дтримати цей нац≥ональний розвиток кожного народу, в кожн≥й нац≥ональн≥й республ≥ц≥. ўодо ”крањни була спец≥ально засуджена пол≥тика "нейтрал≥тету" парт≥њ в т. зв. "боротьб≥ двох культур" Ч рос≥йськоњ та украњнськоњ. Ќав≥ть у "ѕрограму  ом≥нтерну" було внесено спец≥альний пункт про "обеспечение и поддержку всеми силами и средствами советского государства национальных культур освободившихс¤ от капитализма наций".²⁹

²⁹ " оммунистический »нтернационал...", с. 22.

ј от 1963 року ’рущов за¤вл¤Ї: "ћы не будем консервировать национальных особенностей" (так н≥би йдетьс¤ саме про це! ќриг≥нальне розум≥нн¤ "национальных особенностей"). ѕрактично це означало: русиф≥каторська мТ¤сорубка може й дал≥ крутитис¤ "во всю", ми њй заважати не будемо!