Ѕезпосередн≥м поштовхом дл¤ написанн¤ ц≥Їњ
славнозв≥сноњ науковоњ прац≥ стали проведен≥ 1965 року в ”крањн≥ арешти творчоњ
молод≥. –обота була оголошена антирад¤нською, автора виключили ≥з —п≥лки
письменник≥в, ≥ в≥н теж опинивс¤ за іратами. ѕочинаючи з 1968 p., монограф≥¤
багато раз≥в виходила за кордоном украњнською, рос≥йською, англ≥йською,
французькою, ≥тал≥йською, китайською мовами. ¬ –ад¤нському —оюз≥ ¤к пол≥тичне
звинуваченн¤ висувалас¤ проти кожного, хто читав њњ чи бодай тримав у руках,
¤кщо це ставало в≥домо ƒЅ. ¬ ”крањн≥, проголошен≥й незалежною державою, ц¤
наукова робота окремою книжкою виходить вперше. Ќа жаль, багато порушених у н≥й
проблем залишаютьс¤ актуальними й нин≥. |
”крањна / ≤стор≥¤ Book: ≤нтернац≥онал≥зм чи росиф≥кац≥¤ «ћ≤—“
ѕереднЇ слово
¬≥д автора: з в≥дстан≥ чверт≥ стол≥тт¤
Ћист до ѕершого секретар¤ ѕ”
≤нтернац≥онал≥зм чи русиф≥кац≥¤? ¬ступ.
≤. ћожлив≥сть помилок ≥ припустим≥сть критики в
нац≥ональн≥й справ≥
II. ¬ажлив≥сть ≥ м≥сце нац≥онального питанн¤
III. —или, що п≥дготували рев≥з≥ю лен≥нськоњ
нац≥ональноњ пол≥тики
IV. ћайбутнЇ нац≥й: нац≥њ за комун≥зму
V. Ќац≥ональне почутт¤, нац≥ональна св≥дом≥сть,
нац≥ональн≥ обовТ¤зки
VI. ѕро соц≥ал≥стичн≥ республ≥ки та форми њхнього
сп≥вроб≥тництва
VII. ѕугало "украњнського буржуазного
нац≥онал≥зму" ≥ реальн≥сть рос≥йського великодержавного шов≥н≥зму ¤к
головноњ небезпеки в нац≥ональному буд≥вництв≥ —–—–
VIII. –≥вн≥сть фактична ≥ р≥вн≥сть формальна
IX. ”крањн≥зац≥¤ та њњ розгром
X. –усиф≥кац≥¤ ≥ механ≥зм русиф≥кац≥њ
XI. –усиф≥кац≥¤ ≥нших народ≥в та денац≥онал≥зац≥¤
суперечать ≥нтересам самого рос≥йського народу
XII. –озрив м≥ж теор≥Їю ≥ практикою; плутанн¤ сл≥д≥в
св≥домофальшивою фразеолог≥Їю
XIII. Ќац≥ональне питанн¤ Ї водночас ≥ питанн¤м
соц≥альним, питанн¤м всесв≥тньо-≥сторичним
XIV. ”р¤д ”–—– ¤к речник нац≥ональноњ ц≥лост≥: його
в≥дпов≥дальн≥сть за нац≥ю
« в≥дстан≥ чвертьстол≥тт¤. ѕ≥сл¤слово
¬иступ на ≤ ¬сесв≥тньому форум≥ украњнц≥в
"Ќавколоюв≥лейне"
Ћеон≥д Ѕойко. як розпинали ≤вана ƒзюбу
|
| |
ѕерел≥к статей: |
|
|
 |
| –усиф≥кац≥¤ (росиф≥кац≥¤) Ч сукупн≥сть д≥й та умов, спр¤мованих на зм≥цненн¤ рос≥йськоњ нац≥онально-пол≥тичноњ переваги в ”крањн≥ й ≥нших крањнах —х≥дноњ ™вропи, за допомогою переходу чи переведенн¤ ос≥б нерос≥йськоњ нац≥ональност≥ на рос≥йську мову ≥ рос≥йську культуру та њх подальшоњ асим≥л¤ц≥њ[1]. –усиф≥кац≥¤ зумовлена оф≥ц≥йною пол≥тикою рос≥йських режим≥в Ч спочатку царського, а згодом рад¤нського, та обставинами, що в них перебували внасл≥док своЇњ приналежност≥ до –ос≥йськоњ ≤мпер≥њ чи –ад¤нського —юзу нерос≥йськ≥ народи[2].
«м≥ст
1 ≤стор≥¤ питанн¤
2 –усиф≥кац≥¤ в —–—–
3 Ќов≥тн¤ русиф≥кац≥¤
4 ’ронолог≥¤ русиф≥кац≥њ[55]
5 ƒив≥тьс¤ також
6 ѕрим≥тки
7 Ћ≥тература
8 ѕосиланн¤
≤стор≥¤ питанн¤
–усиф≥кац≥¤ зд≥йснюЇтьс¤ за допомогою р≥зноман≥тноњ системи заход≥в, головним чином таких, ¤к навчанн¤ в рос≥йських за мовою викладанн¤ школах, м≥шан≥ подружж¤, перебуванн¤ в рос≥йськомовному середовищ≥ (арм≥њ, в рос≥йськомовних установах, п≥дприЇмствах, на буд≥вництвах тощо), ≥дейна, пол≥тична, й культурна ≥ндоктринац≥¤, перем≥щуванн¤ населенн¤, в≥дриванн¤ людей в≥д њх нац≥ональноњ групи чи середовища ≥ в≥д њх нац≥ональноњ мови й культури, позбавленн¤ њх етн≥чноњ та нац≥ональноњ св≥домост≥, накиданн¤ рос≥йськоњ мови ¤к мови зв'¤зку й порозум≥нн¤ Ч та, ¤к так званоњ, другоњ мови нерос≥йських народ≥в[3].
Ўвидка пол≥тична експанс≥¤ ћосковськоњ (п≥зн≥ше –ос≥йськоњ) ≤мпер≥њ була ≥ Ї пов'¤зана з русиф≥кац≥Їю автохтон≥в —х≥дноњ ™вропи ≥ п≥вн≥чноњ та середньоњ јз≥њ. ” цьому процес≥ зникають мал≥ народи ≥ племена, а чималий њх в≥дсоток (зокрема розпорошених) користуЇтьс¤ рос≥йською мовою (за рад¤нським переписом 1970 5,4 % нерос≥¤н вважало рос≥йську мову за свою р≥дну, а 17,3 % в≥льно нею волод≥ло.[4] ¬ к≥льк≥сному вираженн≥ зг≥дно перепису 1926 р. к≥льк≥сть нерос≥¤н, що вважало рос≥йську мову р≥дною, було заф≥ксовано 6,4 млн, в 1959 р. Ч 10,2 млн, в 1979 р. Ч 13 млн, в 1989 р. Ч 18,7 млн.[5]).
ƒо реч≥ це дозвол¤ло оф≥ц≥йним часописам ще з 1959 року почати мову про те, що рад¤нська федерац≥¤ виконала свою ≥сторичну м≥с≥ю ≥ невдовз≥ њњ може заступити ун≥тарна держава[6]. ѕроте все це викликало досить нервову реакц≥ю представник≥в нерос≥йських народ≥в.[7]
«г≥дно з≥ згаданим переписом 1970 p., к≥льк≥сть населенн¤ у нерос≥йських народ≥в зб≥льшуЇтьс¤ швидше, н≥ж у рос≥¤н, при цьому найвищ≥ темпи приросту населенн¤ спостер≥гаютьс¤ у найменш русиф≥кованих мусульманських народ≥в. олишн≥ спод≥ванн¤ на перем≥шуванн¤ населенн¤ також ви¤вилис¤ переб≥льшеними [8]. Ўукаючи розв'¤занн¤ цих проблем, де¤к≥ рад¤нськ≥ сусп≥льствознавц≥ пропонують розпочинати мовну асим≥л¤ц≥ю нерос≥¤н з наймолодшого в≥ку, або, ¤к пропонуЇ один з автор≥в, з Ђдоконкурентоспроможноњї фази формуванн¤ особистост≥[9].
–ос≥йська ≤мпер≥¤ прит¤гала у своњ столиц≥ ≥ адм≥н≥стративн≥, промислов≥ чи культурн≥ центри ≥ русиф≥кувала найзд≥бн≥ш≥ елементи ≥нших нац≥ональностей. ÷е торкаЇтьс¤ також численних учених ≥ фах≥вц≥в, що прибували на роботу з «ах≥дноњ ™вропи. «ахоплен≥ пол≥тичною могутн≥стю –ос≥њ та вбачаючи в н≥й пор¤тунок в≥д загрози з боку “уреччини ≥ Ќ≥меччини (јвстр≥њ), русиф≥кувалис¤ окрем≥ одиниц≥ Ѕалканських народ≥в, та нав≥ть ѕольщ≥, √аличини.[10][11][12][13]
ѕоступова русиф≥кац≥¤ ”крањни почалас¤ п≥сл¤ ѕере¤славськоњ угоди, зокрема в процес≥ обмеженн¤ ≥ л≥кв≥дац≥њ украњнськоњ автоном≥њ, особливо п≥сл¤ перемоги –ос≥њ п≥д ѕолтавою 1709 р. ” 1720 р. заборонено друкувати книжки украњнською мовою[14], а украњнськ≥ виданн¤ церковнослов'¤нською мовою наказано зв≥рювати з рос≥йськими виданн¤ми, Ђщоб не було н≥¤коњ р≥зниц≥ї. —твореному у 1734 так званому ѕравл≥нню гетьманського ур¤ду (очоленого кн¤зем Ўаховським) наказано було в таЇмн≥й ≥нструкц≥њ провадити пол≥тику злитт¤ украњнц≥в з рос≥¤нами також шл¤хом м≥шаних шлюб≥в. –усиф≥кац≥ю ”крањни посилено за атерини II[15][16], п≥сл¤ скасуванн¤ гетьманства ≥ зруйнуванн¤ «апор≥зькоњ —≥ч≥. ƒруг≥й ћалорос≥йськ≥й олеі≥њ (п≥д проводом ѕ. –ум'¤нцева-«адунайського) доручено зд≥йснити широку програму русиф≥кац≥њ ”крањни[17], встановлюючи рос≥йську мову ¤к обов'¤зкову в школах, ¤к Їдину у друкованих книгах тощо. Ќа рос≥йську мову викладанн¤ перейшла також иЇво-ћогил¤нська јкадем≥¤. ” друг≥й половин≥ 18 ст. введено рос≥йську мову в д≥ловодство украњнських консистор≥й та зобов'¤зано св¤щеник≥в виголошувати пропов≥д≥ церковно-слов`¤нською мовою з рос≥йською вимовою. лопотанн¤ иЇво-ѕечерськоњ Ћаври 1769 р. про дозв≥л друкувати дл¤ украњнського населенн¤ абетки украњнською мовою —в¤щенний —инод в≥дхилив. ѕол≥тика русиф≥кац≥њ поступово охоплювала вс≥ д≥л¤нки сусп≥льного житт¤, спершу на Ћ≥вобережн≥й ”крањн≥, у иЇв≥ й на —лобожанщин≥, а п≥зн≥ше, п≥сл¤ придушенн¤ польського повстанн¤ 1830Ч1831, також на ѕравобережн≥й ”крањн≥.
–усиф≥кац≥¤ ”крањни посилилас¤ у друг≥й половин≥ 19 ст.: ¬алуЇвський циркул¤р 1863 p. та ≈мський указ 1876 p. загальмували до революц≥њ 1905 украњнський л≥тературний процес. Ќав≥ть п≥сл¤ 1905 залишилис¤ обмеженн¤ украњнськоњ мови й л≥тератури[18], а п≥д час першоњ св≥товоњ в≥йни украњнський друк в ”крањн≥ був практично повн≥стю заборонений[19] [20][21]. Ќизка видань була заборонена, д≥¤ла в≥йськова цензура, ¤ка особливо суворою була в окупован≥й –ос≥Їю √аличин≥. ќдночасно рос≥йська культура й л≥тература, ¤ка дос¤гла великого розкв≥ту у 19-20 ст., особливо впливали на духов≥сть[22][23] украњнських й ≥нших народ≥в, що перебували п≥д пол≥тичним чи культурним впливами –ос≥њ. Ќезважаючи на оф≥ц≥йн≥ заходи й заборони, до 1917 русиф≥кац≥¤ мала вплив майже вин¤тково на м≥ста ≥ промислов≥ центри[24][25][26][27], куди напливали рос≥¤ни й вищ≥ прошарки украњнського сусп≥льства (≥нтел≥генц≥¤, землевласники, духовенство, частина м≥щанства). ѕроте частина цих прошарк≥в залишилас¤ п≥д впливом украњнськоњ нац≥ональноњ стих≥њ ≥ не втрачала зв'¤зку з украњнськими традиц≥¤ми, мовою й культурою. √оловна маса населенн¤ украњнських земель п≥д –ос≥Їю Ч сел¤ни (вони становили 95 % всього украњнського населенн¤), залишилас¤ украњномовною ≥ на нењ не мали значного впливу ан≥ школа, ан≥ церква, т≥льки подекуди в≥йськова служба.
|
|
|
