ѕопередн¤     √оловна     Ќаступна

IV. ћј…Ѕ”“Ќ™ Ќј÷≤…: Ќј÷≤ѓ «ј  ќћ”Ќ≤«ћ”

ѕрактичне ставленн¤ до того чи ≥ншого сусп≥льного ¤вища чи добра вир≥шальним чином залежить в≥д у¤влень про його майбутню долю й призначенн¤. якщо б≥льш-менш оф≥ц≥йно пов≥домити господар¤ дому про те, що найближчим часом або в недалекому майбутньому його будинок буде знесено, а його сад стане буд≥вельним майданчиком дл¤ ≥нших споруд, то навр¤д чи господар стане розбудовувати св≥й д≥м ≥ плекати сад; тим паче навр¤д чи захопив би в≥н своњх друз≥в ≥ гостей таким нам≥ром. Ўвидше за таких умов виробилос¤ б щось аналог≥чне до своЇр≥дноњ психолог≥њ "дачник≥в", на зразок т≥Їњ, що њњ свого часу експонував ћ. √орький.

ўось под≥бне до цього саме й в≥дбуваЇтьс¤ у нас у справах нац≥ональних. —еред переважноњ маси населенн¤ пануЇ у¤вленн¤, що безпосереднЇ чи не найближче завданн¤ комун≥ст≥в Ч створенн¤ безнац≥онального сусп≥льства ("злитт¤ нац≥й"), а тому нац≥ональн≥ мови ≥ культури Ч це щось "в≥дживаюче", в≥дстале, "другосортне" ≥ нав≥ть реакц≥йне, у вс¤кому раз≥ Ч щось п≥дозр≥ле ≥ г≥дне жалю.

«в≥дки вз¤вс¤ цей дикий погл¤д ≥ чому в≥н видаЇтьс¤ за "марксистський", чому в≥н повТ¤зуЇтьс¤ з ≥деЇю комун≥зму? ¬ ус¤кому раз≥, в≥нТ н≥чого сп≥льного з марксизмом ≥ комун≥змом не маЇ ≥ Ї њхньою пр¤мою ≥ ц≥лковитою протилежн≥стю.

ћаркс завжди висм≥ював под≥бн≥ темн≥ пол≥тичн≥ мах≥нац≥њ або нев≥гластво. “ак, наприклад, пов≥домл¤ючи ≈нгельса про одне з зас≥дань –ади ≤нтернац≥оналу, в≥н саркастично писав:

"ѕредставники "молодоњ ‘ранц≥њ" (нероб≥тники) висунули ту точку зору, що вс¤ка нац≥ональн≥сть ≥ сама нац≥¤ Ч "застар≥л≥ передсуди "(...) ¬загал≥ ж ус≥, хто ускладнюЇ "соц≥альне питанн¤" "забобонами" старого св≥ту Ч "реакц≥онери".

јнгл≥йц≥ дуже см≥¤лис¤, коли ¤ почав свою промову з того, що наш друг Ћафарг та ≥нш≥, ¤к≥ скасували нац≥ональност≥, звертаютьс¤ до нас "по-французькому"... ƒал≥ ¤ нат¤кнув, що Ћафарг, сам того не усв≥домлюючи, п≥д запереченн¤м нац≥ональностей розум≥Ї, здаЇтьс¤, њх поглиненн¤ зразковою французькою нац≥Їю " ³⁵ .

³⁵ Ћист  . ћаркса до ‘. ≈нгельса в≥д 20 червн¤ 1866. Ч  . ћаркс ≥ ‘. ≈нгельс. “вори, т. 31, с. 188.

ћаркс знущавс¤ з цих погл¤д≥в, називаючи њх "прудон≥стським шт≥рнер≥¤нством", ≥ вказував на њхню ≥мпер≥ал≥стичну суть. ј от т≥. хто сьогодн≥ спов≥дуЇ под≥бне Ч поглиненн¤ багатьох нац≥й "зразковою рос≥йською", Ч т≥ звуть це... марксизмом ≥ комун≥змом! який г≥ркий ≥ безглуздий парадокс! —кажете, що сьогодн≥ н≥хто не пропов≥дуЇ поглиненн¤ нац≥й, але Ч "злитт¤, зближенн¤". “ак, оф≥ц≥йно, у прес≥ це зветьс¤ "зближенн¤м" ≥ "злитт¤м" нац≥й. јле спитайте, ¤к розум≥ють це "зближенн¤" 99 % публ≥ки, ≥ побачите, що йдетьс¤ про те саме "поглиненн¤". ѕодив≥тьс¤, ¤к це "зближенн¤" вигл¤даЇ на практиц≥, ≥ побачите те саме "поглиненн¤". «рештою, дан≥ останнього перепису дуже красномовно засв≥дчують це. 1914 року Ћен≥н писав:

"¬ –ос≥њ нав≥ть ур¤дова, тобто зав≥домо переб≥льшена ≥ п≥дроблена в≥дпов≥дно до "нам≥р≥в ур¤ду", статистика нал≥чуЇ в усьому населенн≥ крањни т≥льки 43 % великорос≥в. ¬еликорос≥в у –ос≥њ менше половини населенн¤... "≤нородц≥в " у –ос≥њ 57 % населенн¤, тобто б≥льш≥сть населенн¤, майже 3/5, а насправд≥, мабуть, понад три пТ¤тих" ³⁶.

³⁶ Ћен≥н ¬. ≤. ѕовн. з≥бр. тв., т. 25, с. 64.

“епер, на 48-му роц≥ рад¤нськоњ влади, великороси, за оф≥ц≥йними даними, становл¤ть у —оюз≥ значно б≥льше половини населенн¤, а ¤кщо врахувати й зрусиф≥кованих ≥нонац≥онал≥в (у даних перепису вони оф≥ц≥йно значатьс¤ ¤к так≥, що визнали р≥дною мовою рос≥йську), то ще набагато б≥льше. ¬≥дносно поменшало украњнц≥в та ≥нших "нац≥онал≥в". «а рахунок чого так р≥зко зм≥нилос¤ сп≥вв≥дношенн¤? ≤ чи Ї це насл≥дком нормального сп≥вжитт¤ нац≥й? Ќавр¤д чи можна це вважати усп≥хом комун≥стичного нац≥онального буд≥вництва, Ч комун≥сти будь-¤коњ крањни св≥ту, коли б це стосувалос¤ њхньоњ сформованоњ нац≥њ, розц≥нили б це зовс≥м ≥накше. јналог≥њ довелос¤ б шукати в зовс≥м ≥нш≥й, некомун≥стичн≥й доб≥ ≥ сфер≥ ≥стор≥њ. ≤ навр¤д чи можна це повТ¤зувати з "лен≥нською нац≥ональною пол≥тикою", Ч Ћен≥н, ¤к в≥домо, под≥бн≥ ¤вища квал≥ф≥кував словами "великоруський ≥мпер≥ал≥зм", "руський великодержавний шов≥н≥зм" ≥ под≥бними. Ќ≥ в одному з документ≥в лен≥нськоњ –—ƒ–ѕ(б) не схвалюЇтьс¤ асим≥л¤ц≥¤ нац≥й, особливо ж асим≥л¤ц≥¤ менших нац≥й б≥льшою, ≥ не говоритьс¤ про злитт¤ нац≥й ¤к безпосереднЇ завданн¤ пролетарського руху. «в≥дки ж уз¤лос¤ "ход¤чеЇ мнение", ¤ке пон¤тт¤ про революц≥йний рух пролетар≥ату та побудову майбутнього комун≥стичного сусп≥льства неодм≥нно й автоматично повТ¤зуЇ з пон¤тт¤м про "злитт¤ нац≥й", про "безнац≥ональн≥сть" (тобто практично про асим≥л¤ц≥ю)? ќчевидно, не з теор≥њ наукового комун≥зму.

 оли в документах –—ƒ–ѕ говоритьс¤ про "злитт¤ роб≥тник≥в ус≥х нац≥й", то маЇтьс¤ на уваз≥ Ч ≥ це п≥дкреслюЇтьс¤ ч≥тко й ¤сно Ч орган≥зац≥йне обТЇднанн¤ в Їдиних класових орган≥зац≥¤х з метою сп≥льноњ революц≥йноњ боротьби: "»нтерес рабочего класса требует сли¤ни¤ рабочих всех национальностей данного государства в единых пролетарских организаци¤х Ч политических, профессиональных, кооперативно-просветительных и т. д.", при забезпеченн≥ "полного равноправи¤ всех наций и ¤зыков" ³⁷.

ўодо самих нац≥й, то рад¤нська влада недвозначно проголосила своњм завданн¤м њхн≥й всеб≥чний розвиток, особливо розвиток ран≥ше пригн≥чених ≥ неповноправних нац≥й. ” сп≥вдопов≥д≥ з нац≥онального питанн¤ на X зТњзд≥ парт≥њ пропонувалос¤: "—оветска¤ власть,  оммунистическа¤ парти¤ должны стать важнейшим фактором национально-культурного развити¤ труд¤щихс¤ масс угнетенных национальностей" ³⁸

³⁷ " ѕ—— в резолюци¤х и решени¤х съездов, конференций и пленумов ÷ ", 7-е вид.. ћосква. 1954, т. 1. с. 315.

³⁸ "’ съезд – ѕ(б)...", с. 199.

≤де¤ асим≥л¤ц≥њ нац≥й, ≥де¤ про майбутнЇ безнац≥ональне сусп≥льство Ч це не ≥де¤ наукового комун≥зму, а того "комун≥зму", ¤кий ћаркс ≥ ≈нгельс називали "казарменим". ÷е також ≥де¤ рев≥з≥он≥ст≥в соц≥алдемократ≥в II ≤нтернац≥оналу. « нею особливо носивс¤  .  аутський. як залишок каутськ≥анства вона була проникла ≥ в комун≥стичний рух початку стол≥тт¤, але швидко була переборена, зазнавши нещадноњ критикиз боку Ћен≥на та ≥нших комун≥ст≥в.

„асто посилаютьс¤ на те, що ¬. ≤. Ћен≥н не лише не засуджував, а, навпаки, в≥тав асим≥л¤ц≥ю нац≥й. јле це брутальне спотворенн¤ духу лен≥н≥зму. ѕо-перше, Ћен≥н захищав не асим≥л¤ц≥ю, а пол≥тичне обТЇднанн¤ пролетар≥в ус≥х крањн ≥ в цьому контекст≥ в≥дкидав виступ проти такого обТЇднанн¤, продиктований страхом асим≥л¤ц≥њ. ѕо-друге, мова йшла про стих≥йну асим≥л¤ц≥ю, а не про ц≥леспр¤мовано й планом≥рно проваджувану державою, Ч така штучна асим≥л¤ц≥¤ завжди була в його очах злочинною, ≥ хай хтобудь спробуЇ хоча б т≥льки у¤вити соб≥ под≥бну програмну настанову в парт≥йних документах лен≥нського часу. Ќарешт≥, по-третЇ, неосудженн¤ асим≥л¤ц≥њ в тому значенн≥ ≥ в тому контекст≥, про ¤к≥ ми говоримо, зустр≥чаЇтьс¤ т≥льки в дореволюц≥йних роботах Ћен≥на: п≥сл¤ революц≥њ, приступивши до практики нац≥онального буд≥вництва, Ћен≥н ≥стотно зм≥нюЇ акценти ≥ б≥льше вже н≥ слова не каже на користь будь-¤коњ асим≥л¤ц≥њ, а в≥стр¤ боротьби спр¤мовуЇ проти русиф≥каторства, проти великоруського шов≥н≥зму й великодержавництва, тобто, по сут≥, проти асим≥л¤торства. ≤ це ц≥лком зрозум≥ло: практика нац≥ональних рух≥в

ќсь чому Ћен≥н з 1917 року н≥ слова не каже на користь будь-¤коњ асим≥л¤ц≥њ; ось чому у нього немаЇ жодного слова про бажан≥сть асим≥л¤ц≥њ в  рањн≥ –ад; ось чому, ¤краз навпаки, в≥н в останн≥ роки свого житт¤ головним обТЇктом боротьби обираЇ великоруський шов≥н≥зм ≥ великодержавництво, ≥стотою ¤ких ≥ Ї асим≥л¤торство.

Ќевипадково в допов≥д≥ на XVI зТњзд≥ ¬ ѕ(б) протиставл¤лис¤ соц≥ал-асим≥л¤торська позиц≥¤  аутського й ≥нтернац≥онал≥стська Х позиц≥¤ Ћен≥на:

"Ћенин никогда не говорил, что национальные различи¤ должны исчезнуть, а национальные ¤зыки должны слитьс¤ в один общий ¤зык в пределах одного государства, до победы социализма во всемирном масштабе. Ћенин, наоборот, говорил нечто пр¤мо противоположное, а именно, что "национальные и государственные различи¤ между народами и странами... будут держатьс¤ еще очень и очень долго даже после осуществлени¤ диктатуры пролетариата во всемирном масштабе" (т. XVII, стр. 178).  ак можно ссылатьс¤ на Ћенина, забыва¤ об этом основном его указании?

ѕравда, один из бывших марксистов, а ныне ренегат и реформист, г.  аутский утверждает нечто пр¤мо противоположное тому, чему учит нас Ћенин. ќн утверждает, вопреки Ћенину, что победа пролетарской революции в австро-германском объединенном государстве в середине прошлого столети¤ привела бы к образованию одного общего немецкого ¤зыка и к онемечению чехов, так как "одна лишь сила освободившегос¤ от пут обмена, одна лишь сила современной культуры, которую несли с собой немцы, без вс¤кой насильственной германизации превратила бы в немцев отсталых чешских мелких буржуа, кресть¤н и пролетариев, которым ничего не могла дать их захудала¤ национальность " (см. предисловие к немецкому изданию "–еволюци¤ и контрреволюци¤"). ѕон¤тно, что така¤ "концепци¤" вполне гармонирует с социал-шовинизмом  аутского... Ќо неужели дл¤ нас, дл¤ марксистов, желающих остатьс¤ до конца интернационалистами, может иметь какое-либо положительное зна чение эта антимарксистска¤ болтовн¤ зарвавшегос¤ немецкого социал-шовиниста?" ³⁹ .

³⁹ "XVl съезд ¬ ѕ(б): стенографический отчет", ћосква-Ћенинград, 1930, с. 54.

“ак критикував —тал≥н шов≥н≥зм, коли цей шов≥н≥зм був н≥мецький.

ќднак, ¤к в≥домо, —тал≥н ум≥в говорити добре, а робив щось пр¤мо протилежне. ÷е в його часи почалас¤, а в часи ’рущова розвинулас¤ така практика пол≥тики в нац≥ональн≥й справ≥, ¤ка б≥льше в≥дпов≥дала концепц≥њ  аутського, хоч ≥ була схована в "лен≥нськ≥" слова. ≤ тепер ми, м≥цно забувши "основное указание" Ћен≥на про те, що нац≥ональност≥ ≥ нац≥ональн≥ мови залишаютьс¤ "еще очень и очень долго даже после осуществлени¤ диктатуры пролетариата во всемирном масштабе", Ч ми, по сут≥, ставимо завданн¤ злитт¤ нац≥й (справа в≥д того не м≥н¤Їтьс¤, що ≥нколи зам≥сть слова "злитт¤" вживають щось ≥нше, наприклад, "ще т≥сн≥ше зближенн¤": на практиц≥ це завжди означаЇ вливанн¤ ≥нших нац≥й у рос≥йську, а не навпаки: хай хтось в≥дпов≥сть, чим ≥ ¤к рос≥йська нац≥¤ зближуЇтьс¤, наприклад, з в≥рменською або естонською), Ч ми ставимо, по сут≥, завданн¤ злитт¤ нац≥й в межах одн≥Їњ крањни, уже тепер, задовго до перемоги комун≥зму в сам≥й ц≥й крањн≥.

 р≥м ус≥х ≥нших неминучих негативних насл≥дк≥в, це не може не викликати глибокоњ прикрост≥, розчаруванн¤ ≥ невдоволенн¤ у нац≥й, приречених, по сут≥, на пов≥льне зникненн¤, зведенн¤ до сп≥льного знаменника, ¤ким Ї ≥нша, "пров≥дна" нац≥¤.

™ величезна пол≥тична ≥ психолог≥чна р≥зниц¤ м≥ж загальним обТЇднанн¤м людства, народ≥в у "вселюдство", тобто м≥ж асим≥л¤ц≥Їю нац≥й на вселюдськ≥й основ≥, ≥ асим≥л¤ц≥Їю одноњ нац≥њ ≥ншою, поглиненн¤м одн≥Їю нац≥Їю ≥нших, асим≥л¤ц≥Їю к≥лькох нац≥й на баз≥ одн≥Їњ нац≥ональноњ культури.

ѕершу ще можна розгл¤дати ¤к плодотворну перспективу ≥ позитивний фактор, ¤к прогрес (хоч багато видатних мислител≥в, у т≥м числ≥ й марксист≥в, вважають, що й це було б величезним регресом дл¤ людства; цю дуже обгрунтовану думку ѕотебн¤ свого часу коротко висловив так: "якби обТЇднанн¤ людства за мовою ≥ взагал≥ за народн≥стю ≥ було можливе, то воно було б загибеллю дл¤ людськоњ думки, ¤к зам≥на багатьох почутт≥в одним"). “а й взагал≥ ≥мператив про майбутнЇ "неминуче" злитт¤ нац≥й Ї дуже проблематичним, науково необгрунтованим прожектерством, ≥ "марксистам" сл≥д би брати приклад з ћаркса, ¤кий полишав на розсуд майбутн≥х покол≥нь проблеми, дл¤ розвТ¤занн¤ ¤ких бракувало ≥сторичного досв≥ду.

ўо ж до ƒругоњ Ч асим≥л¤ц≥њ на баз≥ одн≥Їњ нац≥ональноњ культури, Ч то вона тотожна колон≥ал≥змов≥ (бо наперед позбавл¤Ї ≥нш≥ народи основноњ умови р≥вноправност≥ Ч р≥вноправного внеску в загальнолюдську культуру, прир≥каЇ на культурне утриманство з ус≥ма насл≥дками, що випливають зв≥дси дл¤ психолог≥чноњ природи людей ц≥Їњ нац≥њ та њхнього в≥дпов≥дного становища в сусп≥льств≥).

"јсим≥л¤ц≥¤" першого роду, власне, ≥ не може бути названа асим≥л¤ц≥Їю, а Ї всесв≥тн≥м обТЇнанн¤м людства; тут принаймн≥ н≥ одна нац≥¤ не буде ображена, бо вс≥ однаково втрачають ≥ здобувають. јсим≥л¤ц≥¤ другого роду ≥ Ї, власне, асим≥л¤ц≥¤; вона неминуче Ї глибокою ≥сторичною несправедлив≥стю щодо асим≥льованих нац≥й ≥ вир≥зьблюЇ в них невитравн≥ сл≥ди г≥ркоти, але й нац≥њ асим≥лююч≥й приносить не добро, а лихо Ч поступовий внутр≥шн≥й розклад њњ культури, т¤гар запод≥¤них Ч хай ≥ несв≥домо Ч несправедливостей. ¬она н≥коли ≥ н≥де не ставала ≥ не стане над≥йним фундаментом дл¤ дружби народ≥в, а здатна т≥льки розТЇднувати њх, породжувати недов≥ру ≥ ворожнечу.

ќсь чому писав ћ. √орький:

" аждое плем¤ есть исто чник неисчислимых возможностей обогащени¤ жизни энергиею духа, и необходимо, в интересах быстрейшего роста мировой культуры, чтобы эта энерги¤ развивалась нормально, втекала в жизнь Ч на счастье и радость нам Ч при условии наибольшей свободы.

ƒемократи¤ может признать законным и естественным только один вид ассимил¤ции Ч ассимил¤цию на почве общечеловеческой культуры... "⁴⁰.

” нас же тепер посилено насаджуЇтьс¤ антимарксистська й антисоц≥ал≥стична "теор≥¤" про те, буц≥мто в —–—– зам≥сть багатьох народ≥в ≥ нац≥й створюЇтьс¤ Їдина "рад¤нська нац≥¤" (?!), "рад¤нський народ", не в розум≥нн≥ сукупност≥ вс≥х рад¤нських народ≥в ≥ нац≥й ¤к зб≥рне пон¤тт¤, а ¤к ¤кийсь н≥бито однонац≥ональний чи безнац≥ональний синтез, ¤кого не було, скаж≥мо, в двадц¤т≥ й тридц¤т≥ роки ≥ ¤кий формуЇтьс¤ саме тепер. ÷≥Їю "теор≥Їю" перейн¤т≥ ≥ пол≥тика, ≥ пропаганда, ≥ преса, ≥ вихованн¤. ј щодо культури, то вс¤ наша преса сповнена фраз про те, н≥би вже тепер у нас розвиваЇтьс¤ "≥нтернац≥ональна (?!) культура". ("¬ ѕрибалтике, как и всюду в нашей стране, развиваетс¤ обща¤ дл¤ всех советских наций интернациональна¤ культура )⁴¹.

⁴⁰ "”краинска¤ жизнь", ћосква, 1912, ч. 9, с. 14.

⁴¹ "ѕравда". 1965, 18 кв≥тн¤; "Ћитературна¤ газета". 1965, 7 с≥чн¤.

÷е вже безглузд¤ не т≥льки з погл¤ду марксизму, а й з боку елементарноњ терм≥нолог≥њ: адже "≥нтернац≥ональним" можна назвати т≥льки те, що властиве, характерне дл¤ вс≥х нац≥й чи вс≥х нац≥й стосуЇтьс¤, всього людства. —аме так ≥ т≥льки так розум≥в це пон¤тт¤ ≥ ¬. ≤. Ћен≥н, коли говорив про ≥нтернац≥ональну культуру, ≥нтереси ≥ т. д. пролетар≥ату.

“е розум≥нн¤, ¤ке надаЇтьс¤ тепер у нас цьому каламутному пон¤ттю, ¤к ≥ "теор≥¤" одноњ "рад¤нськоњ нац≥њ" (хоч би ¤к вона формулювалас¤), рад¤нського народу в розум≥нн≥ не сп≥вдружност≥, а однозначност≥, покликане "теоретично" обгрунтувати й виправдати широко розгорнений процес русиф≥кац≥њ. ÷≥леспр¤моване заохочуванн¤ й "катал≥зац≥¤" розвитку на цьому шл¤ху завдасть величезних, важко враховуваних ≥ нев≥дшкодовних, некомпенсовних втрат дл¤ загальнолюдськоњ культури ≥ всього духовного житт¤ комун≥стичного св≥ту.

—юди прилучаЇтьс¤ ≥ питанн¤ про широко практиковану в нас негативну квал≥ф≥кац≥ю нац≥ональностей Ч "нац≥онального", коли атрибут "нац≥ональний" вперто достосовуЇтьс¤ т≥льки до п≥дмет≥в на зразок "пережитки" (¤к≥ треба випекти), "перегородки" (¤к≥ треба зламати) ≥ т. д. ≥ т. п., а в той же час не п≥дкреслюЇтьс¤ й проминаЇтьс¤, вс≥л¤ко обходитьс¤ позитивний сенс пон¤тт¤ про нац≥ональне. ќце вже справд≥ "односторонн≥сть". ¬она, ¤сна р≥ч, аж н≥¤к не спри¤Ї розум≥нню величезного ≥сторичного, культурного, духовного зм≥сту, величезного позитивного багатства пон¤тт¤ нац≥ональност≥, нац≥онального Ч розум≥нн¤, ¤ке надихало вс≥х великих д≥¤ч≥в людськоњ ≥стор≥њ й культури, ¤ке надихало фундатор≥в наукового комун≥зму ≥ вс≥х справжн≥х марксист≥в ≥ комун≥ст≥в. Ќаприклад, один з найвидатн≥ших комун≥стичних ф≥лософ≥в јнтон≥о √рамш≥ писав: "ѕон¤тт¤ "нац≥онального" Ї результатом "ориг≥нальноњ", неповторноњ (в певному значенн≥) комб≥нац≥њ, що њњ треба зрозум≥ти й осмислити в ус≥й њњ ориг≥нальност≥ ≥ неповторност≥, ¤кщо хочуть оволод≥ти й керувати нею".

¬≥н говорив також про "помилков≥сть ненац≥ональних концепц≥й", квал≥ф≥куючи њх ¤к "сучасну форму старого механ≥цизму"⁴².

⁴² √рамши ј. »збраннные произведени¤. ћосква. 1959. т. 3. с. 235, 237.

—вого часу, ще до революц≥њ, резюмуючи ставленн¤ марксист≥в до проблеми нац≥њ ≥ критикуючи "последовательных космополитов, полагающих, что будущее несет с собой полное объединение человеческого рода, единый общий ¤зык и единую общую культуру", ј. Ћуначарський писав, що в≥н з погл¤ду марксизму надаЇ "национальност¤м громадное и живое культурное значение" ≥ в≥таЇ "столь широко развившийс¤ процесс возрождени¤ к самобытной жизни почти забытых было и, так сказать, обезглавленных национальностей... ≈динство только тогда ¤вл¤етс¤ принципом красоты и высокой организации, когда оно охватывает своими гибкими рамками возможно более богатое разнообразие. ћногообразие национальное есть, думаетс¤, великое наследие человеческое, которое, надо наде¤тьс¤, сохранитс¤ и даст еще недоступные нам наслаждени¤ подъема жизни...

ќбраща¤сь в частности к украинскому движению... ¤ должен сразу сказать, что ни одно национальное пробуждение не вызывает во мне субъективно столько гор¤чих симпатий...

ќт самосто¤тельного культурного развити¤ украинского народа (пом≥тьте: не в≥д "≥нтернац≥ональноњ" украњнсько-рос≥йсько-татарськоњ ≥ т. д. н-ськоњ культури ≥ не в≥д "дальнейшего сближени¤", а в≥д "самосто¤тельного культурного развити¤". Ч ≤. ƒз.) должно ждать самых отрадных результатов, ибо нет никакого сомнени¤ в том, что это одна из даровитейших ветвей слав¤нского дерева "⁴³.

ўо ж до комун≥зму, майбутнього комун≥стичного сусп≥льства, то тут Ћуначарський висловлювавс¤ ц≥лком певно, Ч ≥ це, безумовно, одна з абеткових ≥стин, основовизначальних ≥стин комун≥зму:

"“рижды неправы говор¤щие о "социалистической нивелировке " и о торжестве какого-то бесцветного космополитизма в случае победы пролетариата. Ќет, новое общество даст простор дл¤ бесконечно многоцветной в своем стихийном течении природы каждого народа. ќно уничтожит мертв¤щую, механическую силу государства, оно убьет звериные, каннибальские инстинкты, которые побуждают насильственно обезличивать как отдельных людей, так и национальности. » как отдельна¤ личность никогда не достигала такой свободы и оригинальности, какой достигнет она в социалистическом будущем, так и нации никогда еще не подымали своего собственного голоса в хоре человечества с такой силой и самобытностью, какой они достигнут тогда"С ⁴⁴.

⁴³ Ћуначарский ј. ¬. ќ национализме вообще и украинском движении в частности. Ч "”краинска¤ жизнь", 1912, ч. 10. с. 10 Ч 11. 15, 19.

⁴⁴ Ћуначарский ј. ¬. —татьи о литературе. ћосква, 1957, с. 429.

ќсь до цього й личить прагнути ≥стинним комун≥стам. ќсь у цьому дус≥ Ч в дус≥ комун≥стичного ≥нтернац≥онал≥стського св≥тов≥дчуванн¤, в дус≥ розум≥нн¤ неповторноњ ц≥нност≥ кожного нац≥онального житт¤ ≥ його невичерпних можливостей, а не в дус≥ зневажливого ≥ бездумного нехтуванн¤ ними в ≥мТ¤ бюрократичного "единообрази¤" та "передовой русской культуры" Ч ≥ годитьс¤ виховувати молодь нашоњ крањни. ÷е й т≥льки це може бути запорукою справжньоњ дружби р≥вноправних народ≥в, запорукою збереженн¤ ≥ примноженн¤ величезних нац≥ональних багатств, щасливо поЇднаних у нашому —оюз≥, запорукою незр≥вн¤нноњ розмањтост≥ майбутнього духовного житт¤ в комун≥стичному св≥т≥.

јле напиш≥ть це сьогодн≥ в≥д свого ≥мен≥, ≥ вам це редактори закресл¤ть за "туманные намеки". ј протилежна тенденц≥¤ веде т≥льки до ¤вного чи прихованого, св≥домого чи неусв≥домлюваного, в≥льного чи нев≥льного хамства й мародерства в нац≥ональн≥й справ≥. Ќав≥ть коли воно виступаЇ не оголено, а у форм≥ байдужост≥ (така поширена мода нин≥ в цьому питанн≥) Ч це початок хамства, це його потенц≥¤, його джерело. Ѕайдуж≥сть Ч зовс≥м не протилежн≥сть тупому нац≥онал≥змов≥, а його зворотний б≥к ≥ його потенц≥йний сп≥льник.

"я не думаю, Ч наводить Ћуначарський у цитован≥й статт≥ з "”краинской жизни" слова марксиста ќтто Ѕрауна, Ч чтобы националистов можно было победить с помощью аріумента: " „то мне на ци¤? „то ¤ могу купить за это?" Ч Ќаци¤ ¤вл¤етс¤ продуктом тыс¤челетнего развити¤. Ќа прот¤жении столетий национальна¤ борьба зажигала самые пламенные порывы. “ыс¤чи гибли в этой борьбе. ќна была то источником жизни, то причиной смерти великих революций. ћожете ли вы освободить массы от этой великой идеологии с помощью торгашеского: "„то ¤ куплю за это?".

™диною альтернативою нац≥онал≥змов≥ (¤к захисному нац≥онал≥змов≥ малих нац≥й, так ≥ агресивному нац≥онал≥змов≥ великих нац≥й) Ї вихованн¤ ≥стинного нац≥онально-≥нтернац≥онал≥стського почутт¤ ≥ в≥дданост≥ своњй нац≥њ, любов≥ ≥ поваги до вс≥х ≥нших нац≥й, бажанн¤, щоб тво¤ нац≥¤ ¤кнайб≥льше прислужилас¤ людству, зробила дл¤ нього все, на що здатна. «в≥дси у справжнього ≥нтернац≥онал≥ста величезне почутт¤ в≥дпов≥дальност≥ за свою нац≥ю, бажанн¤ здобути њй, ¤кщо вжити слова поета, "патент на благородство" перед людством.

Ќайвищий обовТ¤зок людини Ч належати людству. јле належати людству можна т≥льки через нац≥ю, через св≥й народ. «а всю ≥стор≥ю людства можна знайти х≥ба що к≥лька вин¤тк≥в з цього загального правила, п≥дтвердженого ¤к гранд≥озними рухами мас, так ≥ життЇписами великих людей. ћожна знайти, скаж≥мо, к≥лька випадк≥в, коли людина покидала свою нац≥ю ≥ прилучалас¤ до ≥ншоњ, робила добро њй ≥ людству. јле це тод≥, коли њњ материнська нац≥¤ вже утвердила себе у вселюдськ≥й с≥мТњ, вже забезпечила соб≥ нац≥ональне ≥снуванн¤ ≥ не в≥дчула великоњ втрати через в≥дплив к≥лькох одиниць. ј коли тво¤ нац≥¤ в критичному стан≥, коли саме њњ нац≥ональне бутт¤ й майбутнЇ п≥д питанн¤м, тод≥ кидати њњ ганебно.

ѕопередн¤     √оловна     Ќаступна