| –усиф≥кац≥¤ (росиф≥кац≥¤)
ѕопередн¤
√оловна
Ќаступна
≤Ќ“≈–Ќј÷≤ќЌјЋ≤«ћ „» –”—»‘≤ ј÷≤я? ¬ступ.
"“ут постаЇ уже важливе принцип≥альне
питанн¤:
¤к розум≥ти ≥нтернац≥онал≥зм".
¬. ≤. Ћен≥н 1
"“реба створити власне пролетарське оточенн¤
навколо украњнськоњ культури... Ћише пролетар≥ат може бути д≥йсним чинником
украњнськоњ культури. Ћише пролетарськими шл¤хами може йти збудуванн¤
украњнськоњ культури. ≤ одночасно можна сказати: лише в своњх украњнських формах
може розвинутис¤ культура на ”крањн≥, лише в своњх украњнських формах може
≥снувати –ад¤нська держава нашоњ крањни".
ћ. —крипник 2
"» теперь тюремные казематы полны.
Ч то в них заперт? - Ч ѕолици¤ пустила в народ клевету, будто
это все поджигатели. ƒопрашивают, суд¤т, том¤т и мучат, а не могут доказать,
что это поджигатели, а только люди, народу преданные, люди, хот¤щие дл¤ народа
другой, насто¤щей воли".
" олокол" 3
1 Ћен≥н ¬. 1. ѕовн.
з≥бр. тв. в 50-ти т., 5-е вид., т. 45. с. 341.
2
"X зТњзд ѕ(б)”; стенограф≥чний зв≥т", ’арк≥в. 1928. с. 458.
3 “ыс¤челетие
–оссии. " олокол; общее вече", Ћондон, 1862. ч. 4 (приложение к
журналу " олокол", ч. 147). с. 26.
¬ одного молодого украњнського поета Ї в≥рш з такими
болючими словами:
Ќе маю зла до жодного народу,
ƒо жодного народу в св≥т≥ зла не маю.
„ого ж тод≥ все важчаЇ мен≥
Ќа св≥т≥ жить у множин≥ духовн≥й?
÷е б≥ль багатьох украњнц≥в.
”крањнський народ н≥коли не був аіресивним ≥
нетерпимим до ≥нших, н≥коли в своњй ≥стор≥њ не поневолював ≥нших народ≥в.
ѕереважн≥й б≥льшост≥ украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ внасл≥док њњ демократизму завжди
≤ тим прикр≥ше ≥ т¤жче украњнцев≥ (¤кщо в≥н хоч трохи
почуваЇ себе украњнцем) бачити сьогодн≥, що з його нац≥Їю
д≥Їтьс¤ щось незрозум≥ле ≥ невиправдано неподобне.
був чужий вузький нац≥онал≥зм ≥ зовс≥м не властивий шов≥н≥зм. “им б≥льше чуж≥
вони переважн≥й б≥льшост≥ украњнц≥в тепер, п≥сл¤ ст≥лькох г≥рких урок≥в
≥стор≥њ, тепер, коли св≥тогл¤дом украњнц¤ непод≥льно став соц≥ал≥стичний
св≥тогл¤д, сп≥льний ≥з св≥тогл¤дом дес¤тк≥в народ≥в великоњ соц≥ал≥стичноњ
сп≥вдружност≥.
≤ тим прикр≥ше ≥ т¤жче украњнцев≥ (¤кщо в≥н хоч трохи
почуваЇ себе украњнцем) бачити сьогодн≥, що з його соц≥ал≥стичною нац≥Їю
д≥Їтьс¤ щось незрозум≥ле ≥ невиправдано неподобне. Ќе вс≥ украњнц≥ однаково
пом≥чають ≥ усв≥домлюють те, що в≥дбуваЇтьс¤ (бо й сам≥ ц≥ процеси своЇю суттю
так≥, що не лежать на поверхн≥ ≥ не виступають у власн≥й одеж≥), але майже вс≥
в≥дчувають, що д≥Їтьс¤ "щось" недобре...
ћарксизм-лен≥н≥зм визначаЇ нац≥ю ¤к ≥сторично
сформовану сп≥льноту, що характеризуЇтьс¤ Їдн≥стю територ≥њ, економ≥чного
житт¤, ≥сторичноњ дол≥ та псих≥чного складу, ¤кий ви¤вл¤Їтьс¤ в культур≥.
ѕо вс≥х цих розр≥зах украњнська нац≥¤ переживаЇ тепер
не "розкв≥т", ¤к це оф≥ц≥йно прокламуЇтьс¤, а кризу, ≥ цього не можна
не визнати при хоч трохи чесному погл¤д≥ на реальну д≥йсн≥сть.
™дн≥сть ≥ суверенн≥сть територ≥њ
потроху ≥ чим дал≥ б≥льше втрачаЇтьс¤ через масове переселенн¤ ("оргнабори"
≥ т. п.) украњнськоњ людност≥ на —иб≥р, ѕ≥вн≥ч та ≥н., де вона нараховуЇтьс¤
м≥льйонами, але швидко денац≥онал≥зуЇтьс¤; через масове ≥ не завжди економ≥чно
виправдане й економ≥чними мотивами зумовлене орган≥зоване переселенн¤ в ”крањну
рос≥¤н (¤к це, наприклад, зроблено в часи —тал≥на, . зокрема щодо м≥ст «ах≥дноњ
”крањни); через формальн≥сть адм≥н≥стративного под≥лу й сумн≥вн≥сть
суверен≥тету ур¤ду ”крањнськоњ –—– на територ≥њ ”крањни. « ц≥Їњ причини та з
причин надм≥рноњ централ≥зац≥њ Ч ц≥лковитого п≥дпор¤дкуванн¤ всесоюзним
установам у ћоскв≥ Ч важко говорити й про ц≥л≥сн≥сть, суверенн≥сть економ≥чного
житт¤ украњнськоњ нац≥њ. —п≥льн≥сть ≥сторичноњ дол≥ також утрачаЇтьс¤
через те, що украњнська нац≥¤ дедал≥ б≥льше розс≥ваЇтьс¤ по —оюзу, ≥ через те,
що дедал≥ б≥льше втрачаЇтьс¤ знанн¤ ≥ в≥дчутт¤ ≥сторичноњ нац≥ональноњ
традиц≥њ, ≥сторичного минулого внасл≥док ц≥лковитоњ в≥дсутност≥ нац≥онального
вихованн¤ в школ≥ ≥ сусп≥льств≥ взагал≥. ”крањнська нац≥ональна культура утримуЇтьс¤
на досить пров≥нц≥йному становищ≥ ≥ практично трактуЇтьс¤ ¤к
"другосортна". ѓњ минул≥ велик≥ здобутки мало шир¤тьс¤ в сусп≥льств≥.
”крањнська мова в≥дт≥снена на другий план ≥ в м≥стах ”крањни, по сут≥,
не побутуЇ. Ќарешт≥, прот¤гом останн≥х дес¤тил≥ть украњнська нац≥¤, по сут≥,
позбавлена нормального природного приросту, ¤кий властивий сучасним нац≥¤м. ўе
в 1913 роц≥ йшлос¤ про "37-м≥льйонний украњнський народ" 4.
4 Ћен≥н ¬. ≤.
ѕовн. з≥бр. тв., т. 24, с. 8.
ѕерепис 1926 року даЇ в ”крањн≥ близько 29 м≥льйон≥в
украњнц≥в. якщо додати понад 7 м≥льйон≥в украњнц≥в у ––‘—– (ц¤ цифра називалас¤
на XII зТњзд≥ – ѕ(б) в 1923 роц≥), то виходить теж близько 37 м≥льйон≥в. “≥
сам≥ 37 м≥льйон≥в з чимось даЇ ≥ перепис 1959 року. Ќав≥ть при м≥н≥мальному
природному прирост≥ (не кажучи вже про оф≥ц≥йн≥ таблиц≥ природного приросту дл¤
”крањни) 5 число украњнц≥в, вираховуючи втрати воЇн, мало б
зб≥льшитис¤ на 10 Ч 20 м≥льйон≥в. јдже загальна к≥льк≥сть населенн¤ в сучасних
межах —–—– зросла з 159 м≥льйон≥в у 1913 роц≥ до 209 м≥льйон≥в у 1959 роц≥, а
число рос≥¤н, незважаючи на втрати в≥йни, подвоњлос¤ (1897 Ч 55,4 м≥льйона,
1913 Ч 60 Ч 70 м≥льйон≥в, 1959 Ч 114,1 м≥льйона).
5 Ќаулко ¬. ≤. ≈тн≥чний склад населенн¤ ”крањнськоњ –—–. .. 1965.
Ќав≥ть ¤кби не було н≥¤ких ≥нших тривожних факт≥в, то
одного цього було б досить, щоб засв≥дчити, що нац≥¤ переживаЇ кризу. јле Ї й
безл≥ч ≥нших факт≥в. ѕро них Ч про р≥зн≥ аспекти нац≥ональноњ кризи, ¤ку
переживаЇ украњнський народ, Ч ми й будемо говорити в ц≥й статт≥. ќсобливо
будемо говорити про те, ¤к ц¤ криза постала внасл≥док порушенн¤ лен≥нськоњ
нац≥ональноњ пол≥тики ≥ п≥дм≥ни њњ стал≥нським великодержавництвом та
хрущовським прагматизмом, несум≥сними з науковим комун≥змом.
ќднак спершу хот≥лос¤ б сказати к≥лька сл≥в тим, хто
не розум≥Ї, чому нас повинна тривожити перспектива денац≥онал≥зац≥њ того чи
≥ншого народу, чому взагал≥ треба надавати значенн¤ питанню про нац≥ональн≥сть.
™ р≥зного роду негативн≥ ставленн¤ до цього питанн¤.
™ таке запереченн¤ нац≥ональност≥, ¤ке породжуЇтьс¤ елементарним нев≥глаством ≥
ц≥лковитою глух≥стю до духовних ≥нтерес≥в. ™ запереченн¤, що в грунт≥ своЇму
живитьс¤ бодай ≥нстинктивним в≥дчутт¤м небезпеки, повТ¤заноњ з ≥де¤ми
нац≥ональност≥ ("пол≥тика"), але не признаЇтьс¤ ≥ самому соб≥, що
породжене воно страхом, а шукаЇ "благородноњ" мотивац≥њ. ™, нарешт≥,
запереченн¤, ¤ке виникаЇ з непорозум≥нн¤ чи з поверхового розум≥нн¤
нац≥ональност≥ ¤к чогось такого, що протистоњть так чи ≥накше людству,
загальнолюдськ≥й ≥дењ ≥, отже, т¤гне людство назад. ” вс≥х цих погл¤дах те сп≥льне,
що, по-перше, њхн≥ власники вважають свою позиц≥ю вельми благородною ≥ з
кумедним презирством вважають за "нац≥онал≥зм" ус¤кий ≥нтерес до
нац≥ональноњ справи, не пом≥чаючи, що таким "нац≥онал≥змом" пройн¤та
вс¤ людська культура. ѕо-друге, ¤к показуЇ ≥стор≥¤, вс¤ке збайдуж≥нн¤ ƒо
нац≥ональноњ справи, нехтуванн¤ њњ, затемненн¤ њњ чи неохоч≥сть до нењ завжди ≥
всюди були так чи ≥накше повТ¤зан≥ з сусп≥льною реакц≥йн≥стю, антигромадськ≥стю
чи занепадом громадських засад. ќдне слово, њхнЇ сп≥льне джерело Ч сусп≥льний
деспотизм, несвобода. “ак≥ погл¤ди великою м≥рою перейшли нам у спадок в≥д
м≥щанства –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ, де панував найб≥льший у св≥т≥ соц≥альний та
нац≥ональний гн≥т, а тому ≥ найб≥льший нац≥ональний н≥г≥л≥зм. ѕричому
характерно, що цей нац≥ональний н≥г≥л≥зм гаданого "всечеловечества" й
"общерусскости" пропов≥дувавс¤ саме реакц≥онерами ≥ кр≥посниками,
вченими "столпами отечества", тод≥ ¤к демократи й революц≥онери, так≥
¤к „ернишевський, ƒобролюбов, √ерцен, Ѕакун≥н, ѕрижов та ≥н., п≥дкреслювали
загальнолюдську ≥ загальнокультурну ц≥нн≥сть нац≥ональностей та колосальне
м≥сце нац≥ональних рух≥в на широкому революц≥йно-демократичному фронт≥ боротьби
проти деспотичноњ ≥мпер≥њ рос≥йських цар≥в. ¬с≥ма силами вони п≥дтримували
революц≥йний дух нерос≥йських народ≥в супроти –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ, ставши тим
самим справжн≥ми ≥нтернац≥онал≥стами й ≥стиними синами рос≥йського народу, його
честю ≥ сов≥стю. («гадаймо слова ¬. ≤. Ћен≥на про те, що √ерцен один вр¤тував
честь рос≥йськоњ демократ≥њ, ставши на захист ѕольщ≥ проти рос≥йського
царизму).
¬еликий √ерцен, з властивою йому соц≥альною
чутлив≥стю ≥ безпомильним угадуванн¤м будь-¤кого фальшу й несправедливост≥,
гостро ловив ≥ п≥дкреслював внутр≥шн≥й звТ¤зок м≥ж пол≥тичним деспотизмом ≥
антинац≥ональн≥стю. ¬≥н перший показав пол≥тичну суть того ц≥леспр¤мованого
перем≥шуванн¤, знеособлюванн¤ ≥ штучного "схрещуванн¤" нац≥й, ¤ке
рос≥йський царат провадив п≥д гаслами "единства", "общего
отечества", "единокрови¤", "братства" ≥ тому под≥бними
оф≥ц≥йними формулами. ¬ його " олоколе", зокрема, про це писалос¤:
"Ќаше правительство, не люб¤ чистых
национальностей, всегда старалось мешать и тасовать их елико возможно.
–азрозненные племена бывают кротче, и, видно, правительственный желудок удобнее
переваривает смешанную кровь, в ней меньше остроты".
6
6 √ерцен ј. ». ќсвобождение
кресть¤н в –оссии и польское восстание, " олокол", Ћондон, 1865, ч.
195. с. 1602.
√ерцен≥вський " олокол" пост≥йно п≥дкреслюЇ
реакц≥йний характер оф≥ц≥йноњ "общерусскости"С, бюрократичноњ
"безнациональности" ≥ з г≥рким сарказмом говорить про всесильне й
тупе казенне начало, ¤ке стираЇ нац≥ональн≥сть ≥ особист≥сть в ≥мТ¤
чиновницького "удобообрази¤".
"Ќеужели вы, литераторы, публицисты,
профессора, до сих пор еще не пон¤ли, что чин превыше вс¤кой национальности,
что он сглаживает и уравнивает все народные особенности и недостатки,
абстрагиру¤ и потенциру¤ бренную человеческую личность? Ќеужели вы еще не
знаете великого таинства государственного помазани¤, в силу которого и еврей, и
магометанин, дослужившийс¤ до полковника, может не только учить своих русских
подчиненных христианским об¤занност¤м, но и управл¤ть их религиозною совестью?
ƒа где вы живете, на какой планете? »деал чиновника Ч не помн¤щий родства. »ли
вы полагаете, что только русский способен дойти до такого незлоби¤ сердца
?" 7
÷≥каво, що ц≥ саркастичн≥ пасаж≥ перегукуютьс¤ з
аналог≥чними кпинами ћаркса (наприклад, про "канал≥й", що
"продають свою нац≥ональн≥сть" за прив≥лењ й чини) 8 та
Ћен≥на ("Ѕуржуаз≥¤, ¤ка найб≥льше висуваЇ принцип: "ƒе добре, там
батьк≥вщина", буржуаз≥¤, ¤ка щодо грошей завжди була
≥нтернац≥ональною..." 9).
7 √ерцен ј. ». ќсвобождение
кресть¤н в –оссии и польское восстание. " олокол", Ћондон, 1865, ч.
195, с. 1602.
8 ƒив. лист .
ћаркса до Ћ. угельмана в≥д 17 лютого 1870 року. ” кн.: . ћаркс ≥ ‘.
≈нгельс. “вори, т. 82, с. 512 Ч 513.
9 Ћен≥н ¬. ≤. ѕовне
з≥бр. тв., т. 38. с. 185.
«вертаючись знову до людей, ¤к≥ далек≥ в≥д того, щоб
св≥домо "продавати свою нац≥ональн≥сть", але вважають ≥нтерес до
нац≥ональноњ справи несум≥сним з людським благородством ≥ хочуть почуватис¤
"просто людьми", поза вс¤кою нац≥ональн≥стю, Ч хочетьс¤ сказати, що
вони глибоко (хоч, може, й щиро) помил¤ютьс¤, коли саме таку позиц≥ю приймають
за останн≥й висновок вселюдськоњ культури. «овс≥м навпаки. ¬с≥ велик≥ д≥¤ч≥
св≥товоњ культури Ч ф≥лософи, соц≥ологи, ≥сторики, письменники, митц≥ Ч вбачали
свою належн≥сть до людства ≥ працю дл¤ нього саме в належност≥ до своЇњ нац≥њ й
прац≥ дл¤ нењ. ¬с≥ вони св≥й вселюдський гуман≥стичний пафос виводили ≥з свого
високорозвиненого нац≥онального почутт¤ й нац≥ональноњ св≥домост≥, без ¤ких не
бачили справжнього ≥нтернац≥онал≥зму.
ћожна було б наводити дес¤тки й сотн≥ в≥дпов≥дних
вислов≥в великих людей, великих авторитет≥в (оск≥льки ми звертаЇмос¤ в цьому
раз≥ до тих, дл¤ кого важать авторитети), але це забрало б багато м≥сц¤.
“ому обмежимос¤ т≥льки тим, що процитуЇмо своЇр≥дне
резюме, що його зробив з перегл¤ду вс≥х таких суджень визначний досл≥дник
нац≥онального питанн¤, рос≥йський вчений, професор ќ. ƒ. √радовський, ¤кий
далеко не був "нац≥онал≥стом", але був сумл≥нний учений ≥ добре знав
здобутки Ївропейськоњ думки.
«вернувши увагу на сумну неосв≥чен≥сть ≥
легкодушн≥сть сучасноњ йому публ≥ки щодо нац≥ональноњ справи, ќ. ƒ. √радовський
так узагальнюЇ ход¤ч≥ запереченн¤ нац≥ональност≥, найпопул¤рн≥ш≥ аріументи
"антинац≥онал≥ст≥в":
" ультура едина: результаты ее везде должны
быть одни и те же. аждый народ, хот¤ бы своим путем, но должен придти к
одинаковым результатам. ≈сли результаты должны быть общие, то зачем хлопотать о
различных пут¤х? Ќе лучше ли, не проще ли усвоить себе учреждени¤, методы и
средства народов, дальше нас ушедших в цивилизации? чему напр¤гать ум свой,
когда другие думали о том же предмете раньше и лучше нас? Ќачало национальности,
льст¤щее нашему самолюбию, поведет нас к отчуждению от общекультурного движени¤
цивилизованного человечества. ћы придем к убеждению, что все наше, безмерно
выше всего чужого потому только, что оно чужое. —амый источник чувства
народности (тобто нац≥ональност≥. Ч ≤. ƒз.)
сомнителен. Ќе заключаетс¤ ли оно в за таенной вражде к другим народност¤м?
÷ивилизаци¤ должна привести все народы к общению и к возможному единству.
÷ивилизаци¤ дает нам всеобщий мир, упрочит всеобщее благососто¤ние. „то же
делает ваше начало народности? ќно порождает вражду и зависть между племенами,
оно источник бесконечных воен, оно отвлекает народы от производительной работы
над своими внутренними задачами. ѕодавим в себе эти чувства, приличные разве
племенам диким, изгоним их во им¤ высших требований культуры.
“аковы ход¤чие мнени¤; таковы возражени¤, которые
недавно еще можно было слышать на каждом шагу; мы услышим их Ч будьте уверены Ч в недалеком будущем. Ќо не только на эти
ход¤чие мнени¤ намерен ¤ возражать. Ќам необходимо дойти до корн¤ дела,
остановитьс¤ на том, что дает душу этим ход¤чим мнени¤м, которые ¤вл¤ютс¤
только особым отзвуком, симптомом, так сказать, более глубокого
миросозерцани¤" 10.
10 √радовский ј. ƒ. Ќациональный вопрос в истории и литературе. Ч —обр. соч.,
—анкт-ѕетербург. 1901, с. 228.
–озгл¤нувши цей "антинац≥ональний"
св≥тогл¤д, ќ. ƒ. √радовський слушно приходить до висновку, що в≥н Ї породженн¤м
або поверхового мисленн¤, або прагненн¤ обгрунтувати режим нац≥онального
гнобленн¤.
Ќа п≥дстав≥, з одного боку, всесв≥тньо-≥сторичного
процесу, а з другого боку Ч погл¤д≥в ≥ вчень великих ф≥лософ≥в, ≥сторик≥в та
соц≥олог≥в, узагальнюючи цей великий матер≥ал, √радовський так резюмуЇ
вироблене наукою XIX стол≥тт¤ (≥, додамо, прийн¤те ≥ розвинене в п≥зн≥шу добу сучасною
наукою) пон¤тт¤ про сп≥вв≥дношенн¤ нац≥њ ≥ людства, нац≥онального,
≥ндив≥дуального людського ≥ вселюдського житт¤: " аждый мысл¤щий
человек не может не заметить следующего знаменательного факта.
ѕо мере того, как европейские государства
принимают более свободные формы, по мере того, как в них утверждаетс¤ начало
равноправности, развиваетс¤ просвещение, увеличиваетс¤ самоде¤тельность
общества и его участие в политических делах, Ч в каждом обществе укрепл¤етс¤
сознание его индивидуальных особенностей.
атолическа¤ и феодальна¤ ≈вропа средних веков не
знала национального вопроса. Ќе знала его и ≈вропа, созданна¤ вестфальским
миром, ≈вропа искусственных государств...
Ќациональный вопрос поставлен и формулирован в XIX
веке. ќн вытекает из факта признани¤ в народе нравственной и свободной
личности, имеющей право на самосто¤тельную историю, следовательно на свое
государство. Ётот философский и политический принцип подкрепл¤етс¤ выводами
наук, созданных в наше врем¤: антропологии и науки о ¤зыке; он подтверждаетс¤
выводами истории, получившей такое развитие в XIX веке. ƒо того времени, как
сложились антропологи¤ и наука о ¤зыке, до современных успехов истории,
Ч "человечество" представл¤лось какой-то бесформенной
массой "неделимых", мало чем различавшихс¤ друг от друга. “еперь
человечество представл¤етс¤ как система разнородных человеческих групп, громко
за¤вл¤ющих свое право на самобытное существование...
–азнообразие национальных особенностей есть
коренное условие правильного хода общечеловеческой цивилизации. ќтдельный
народ, как бы ни были велики его способности и богаты его материальные
средства, может осуществить только одну из сторон человеческой жизни вообще.
Ћишить человечество его разнообразных органов Ч значит лишить его возможности
про¤вить во всемирной истории все богатство содержани¤ человеческого духа.
≈динство и исключительность цивилизации, однообразие культурных форм противны
всем услови¤м человеческого прогресса. Ќаука не отвергает пон¤ти¤
общечеловеческой цивилизации в том смысле, что важнейшие результаты умственной,
нравственной и экономической жизни каждого народа станов¤тс¤ досто¤нием всех
других. Ќо философи¤ истории неопровержимыми данными доказывает, что каждый из
этих результатов мог быть добыт только на почве национальной истории, что
статуи ‘иди¤ и философи¤ ѕлатона были греческим созданием, что римское право
есть продукт римской истории, конституци¤ јнглии есть ее национальное
досто¤ние...
¬о им¤ полноты человеческой цивилизации все
народности призваны к де¤тельности, жизни, одинаково удаленной и от замкнутого
отчуждени¤, и от слепого подражани¤. ажда¤ народность должна дать человечеству
то, что скрыто в силах ее духовно-нравственной природы. Ќародное творчество Ч
вот последн¤¤ цель, указываема¤ каждому народу самой природой,
Ч цель, без которой не может быть достигнуто совершенство рода
человеческого... ѕодчинение всех рас одной "всеспасающей" цивилизации
так же пагубно действует на международную жизнь, как "всеспасающа¤"
административна¤ централизаци¤ на внутреннюю жизнь страны...
„еловек, лишенный чувства национальности,
неспособен к разумной духовной жизни...
“олько народ, говор¤щий своим ¤зыком, способен к
прогрессу в умственной жизни... “олько человек, победивший в себе чувство
своекорысти¤ и бездушного космополитизма, отдавший себ¤ народному делу, вер¤щий
в силу и призвание своего народа, способен к творчеству и к истинно великим
делам; потому что он действует в виду живой вечности народа, со всем его
прошедшим и будущим. ѕри таких услови¤х народ, привыкший к серьезной, упорной
работе над собой, не будет стремитьс¤ к внешнему преобладанию; всеобщий труд
вызовет действительное уважение одного народа к личности другого, и
национальна¤ свобода сделаетс¤ законом общечеловеческой жизни...
Ќациональность и труд, национальность и творчество,
национальность и школа, национальность и свобода Ч эти слова должны сделатьс¤
одиозна чащими...
ѕровозглашение национального принципа есть дело
великой культуры, общей работы всех народов ≈вропы. ќн провозглашен во им¤
цивилизации и дл¤ цивилизации...
—амосознание. ¬от великое слово..."
11
11 √радовский ј.
ƒ. Ќациональный вопрос в истории и литературе. Ч —обр. соч.,
—анкт-ѕетербург, 1901. с. 263.
ѕовторюЇмо: под≥бних суджень дуже авторитетних ≥
компетентних людей можна навести безл≥ч, бо це не чийсь особистий висновок, а,
¤к справедливо зазначив √радовський, "дело вековой культуры, общей работы
всех народов ≈вропы".
ћарксизм-лен≥н≥зм, ¤к в≥домо, виник не внасл≥док
≥гноруванн¤ ц≥Їњ "в≥ковоњ культури", а внасл≥док њњ опануванн¤ й
переробки. «окрема, в≥н не в≥дкинув ≥ величезного ≥сторичного
сусп≥льно-культурного значенн¤ й ц≥нност≥ нац≥њ, нац≥онального самоп≥знанн¤ ≥
самоусв≥домленн¤, нац≥ональноњ думки ≥ матер≥альноњ творчост≥,
нац≥онально-визвольноњ боротьби ≥ т. д.
ќсь ¤к резюмуЇ ставленн¤ наукового комун≥зму до
нац≥онального питанн¤ сучасний американський ф≥лософ-марксист √. —елзам:
"„асто ставл¤ть запитанн¤: чому треба збер≥гати
нац≥ональн≥ групи ≥ нац≥ональну культуру взагал≥? „ому б не прагнути до
створенн¤ св≥товоњ культури, одн≥Їњ мови, одн≥Їњ ≥сторичноњ традиц≥њ? ¬с≥ ц≥
питанн¤ порушують т≥ доктринери, ¤к≥ бачать у нац≥онал≥зм≥ лише перешкоду дл¤
розвитку ¤когось-то св≥тового сусп≥льства ≥ розум≥ють п≥д нац≥онал≥змом лише
його найг≥рший ви¤в у форм≥ буржуазно-нац≥онал≥стичного шов≥н≥зму...
« нац≥¤ми справа стоњть так само, ¤к ≥ з ≥ндив≥дами.
«дорове сусп≥льство тримаЇтьс¤ не на регламентац≥њ ≥ндив≥д≥в та прич≥суванн≥
вс≥х п≥д одну греб≥нку, а на найповн≥шому ≥ найв≥льн≥шому розвитку кожного
≥ндив≥да в ≥нтересах ус≥х. ѕобудова здорового св≥тового сусп≥льства потребуЇ не
стиранн¤ певних нац≥ональних в≥дм≥нностей, а њх заохоченн¤ ≥ взаЇмод≥њ,
створенн¤ всезагальноњ культури на основ≥ специф≥чних дос¤гнень кожного
народу" 12.
12 —елзам √. ћарксизм
и мораль. ћосква, 1962, с. 251 Ч 252.
ћарксизм-лен≥н≥зм поставив нац≥ональне питанн¤ у звТ¤зок
з революц≥йною класовою боротьбою пролетар≥ату, у звТ¤зок з боротьбою за нове ≥
справедливе безкласове сусп≥льство Ч комун≥зм.
. ћаркс у лист≥ до «. ћаЇра та ј. ‘огта в≥д 9 кв≥тн¤
1870 року:
". ..≤нтернац≥онал повинен поставити соб≥
завданн¤ Ч всюди висувати на перший план конфл≥кт м≥ж јнгл≥Їю ≥
≤рланд≥Їю ≥ всюди в≥дкрито ставати на б≥к ≤рланд≥њ. —пец≥альне завданн¤
÷ентральноњ –ади в Ћондон≥ Ч пробудити в англ≥йському роб≥тничому клас≥
св≥дом≥сть того, що нац≥ональне визволенн¤ ≤рланд≥њ Ї дл¤ нього не
абстрактне питанн¤ справедливост≥ ≥ людинолюбност≥, але перша умова його
власного соц≥ального зв≥льненн¤ ".
‘. ≈нгельс до . ћаркса 15 серпн¤ 1870 p.:
"ћен≥ здаЇтьс¤, що справа стоњть таким чином:
Ќ≥меччину Ѕаденге вт¤гнув у в≥йну за њњ нац≥ональне ≥снуванн¤. якщо њњ переможе
Ѕаденге, то бонапартизм зм≥цнитьс¤ на багато рок≥в, а Ќ≥меччин≥ на багато
рок≥в, можливо, на ц≥л≥ покол≥нн¤, к≥нець. ѕро самост≥йний н≥мецький роб≥тничий
рух в такому раз≥ не буде й мови, боротьба за в≥дновленн¤ нац≥онального
≥снуванн¤ забиратиме вс≥ сили. ≤, в кращому раз≥, н≥мецьк≥ роб≥тники опин¤тьс¤
на буксир≥ у французьких... ¬с¤ маса н≥мецького народу, вс≥х клас≥в зрозум≥ла,
що в першу чергу справа йде саме про нац≥ональне ≥снуванн¤, ≥ тому зразу
ви¤вила готовн≥сть виступити".
≤ дал≥:
"я думаю, наш≥ могли б: 1) приЇднатис¤ до
нац≥онального руху... "
‘. ≈нгельс до . аутського 12 вересн¤ 1882 року:
"Ќа мою думку, власне колон≥њ, тобто земл≥,
зайн¤т≥ Ївропейським населенн¤м, анада, ап, јвстрал≥¤, вс≥ стануть
самост≥йними; навпаки, т≥льки п≥длегл≥ земл≥, зайн¤т≥ туб≥льц¤ми, ≤нд≥¤, јлжир,
голландськ≥, португальськ≥, ≥спанськ≥ волод≥нн¤ пролетар≥атов≥ доведетьс¤ на
час перейн¤ти ≥ ¤кнайшвидше привести до самост≥йност≥... ѕереможний пролетар≥ат
не може н≥¤кому чужому народов≥ навТ¤зувати н≥¤ке ощасливленн¤, не п≥дриваю чи
цим своЇњ власноњ перемоги".
‘. ≈нгельс до ‘. ћер≥нга 14 липн¤ 1893 року:
"ѕочинаЇтьс¤, у великих масштабах,
розграбуванн¤ н≥мецьких земель. ÷е дл¤ н≥мц≥в надзвичайно ганебне пор≥вн¤нн¤,
але саме тому воно особливо повчальне, а з того часу, ¤к наш≥ роб≥тники знову
висунули Ќ≥меччину в перш≥ р¤ди ≥сторичного руху, наметало трохи легше миритис¤
з ганьбою минулого ".13
13 . ћаркс ≥
‘. ≈нгельс. “вори, т. 33, с. 31. 32; т. 35. с. 286: т. 39. с. 82.
ћарксизм-лен≥н≥зм виробив колосальне багатство ≥дей
щодо нац≥онального питанн¤, ≥ ми, ¤кщо нам справд≥ дорог≥ ≥нтереси комун≥зму,
≥нтереси народу, а не види пол≥тичноњ конТюнктури, не маЇмо права њх забувати
або перелицьовувати дл¤ поточних потреб.
ћарксизм-лен≥н≥зм, п≥дпор¤дкувавши нац≥ональну справу
загальнопролетарськ≥й справ≥, справ≥ революц≥њ ≥ комун≥зму, тим самим не
применшив, а зб≥льшив њњ значенн¤ й вагу, оск≥льки ¤сно встановив, що без
справедливого њњ розвТ¤занн¤ неможливе сусп≥льство справедливост≥ Ч комун≥зм,
≥ зобовТ¤зав нас дбати про збагаченн¤ й примноженн¤ нац≥онально-культурних
здобутк≥в, ¤к≥ складуть загальнолюдську скарбницю, а не обр≥зувати њхн≥й
розр≥ст ≥ п≥дс≥кати кор≥нн¤.
ћаркс, ≈нгельс, Ћен≥н ¤вили зразки величезноњ
чуйност≥ й люд¤ност≥, широкого гуман≥стичного п≥дходу й св≥тлого розум≥нн¤
запов≥тних потреб кожноњ нац≥њ ≥ перспектив найспри¤тлив≥шого
всесв≥тньо≥сторичного розвитку людства. оли ж ви¤вл¤лос¤, що той чи ≥нший
присуд був зроблений посп≥шно, без достатньоњ об≥знаност≥ з≥ справою, що той чи
≥нший погл¤д м≥г бути використаний так, що завдав би шкоди нац≥ональн≥й справ≥
того чи ≥ншого народу, Ч вони без вагань робили вс≥ потр≥бн≥ корективи, а то й
м≥н¤ли погл¤д. «гадаймо еволюц≥ю погл¤д≥в ћаркса й ≈нгельса в ≥рландському
питанн≥ або уточненн¤, ¤к≥ вони вносили в своЇ ставленн¤ до словТ¤нських справ
–ос≥њ. «гадаймо, ¤к ≈нгельс, надзвичайно прихильний до польських
революц≥онер≥в, в≥дмовивс¤, однак, п≥дтримати польськ≥ претенз≥њ на земл≥
"по цей б≥к ƒв≥ни й ƒн≥пра", ¤к т≥льки д≥знавс¤, що "вс≥ сел¤ни
там украњнц≥, а пол¤ками Ї т≥льки двор¤ни та почасти город¤ни" 14.
14 ƒив. лист ‘.
≈нгельса до ≤. ¬айдемейЇра в≥д 12 кв≥тн¤ 1853 року. Ч . ћаркс ≥ ‘.
≈нгельс. “вори, т. 28, с. 459.
«гадаймо, ¤к ¬. ≤. Ћен≥н, побачивши наростанн¤
рос≥йського шов≥н≥зму в –ад¤нськ≥й крањн≥, вдарив на сполох й оголосив йому
"б≥й не на житт¤, а на смерть". «гадаймо, ¤к в≥н радив ширше залучити
"нац≥онал≥в" до виробленн¤ нац≥ональноњ пол≥тики та њњ практичного
зд≥йсненн¤ на м≥сц¤х, радитись з ними, прислухатис¤ до них ≥ п≥д≥ймати њхню
≥н≥ц≥ативу.
Ќац≥ональна справа Ч це справа всього народу ≥
справа кожного громад¤нина: це кор≥нний ≥нтерес усього народу ≥ громад¤нства,
сов≥сть кожного з нас; вона не в≥дсуваЇ вс≥х ≥нших справ, ≥нтерес≥в та ≥деал≥в,
але нерозривно з ними повТ¤зана, ≥ н≥хто не маЇ права мовчати, коли бачить щось
неподобне, так само ¤к н≥хто не маЇ права затул¤ти вуха в≥д тривожних голос≥в.
ѕопередн¤
√оловна
Ќаступна
|
